Розбитi долi

Чом накапав у серце трунок,
Чом зробив у душі протяг ?
Наш останній прощальний цілунок
І ти сів у далекий потяг.

Більш не буде рожевих світанків,
Сірі будні обкутали душу.
Не залишилось навіть останків,
Їх докупи зібрати я мушу.

Ці останки - розбиті долі
Та я буду чекати вперто.
Не забракне мені сили волі
Ту поразку признати відверто.

Де ж ти, доле моя, де ти ?
Чи відлуння журби почуєш ?
Наче хвіст вогняної комети,
Все спалиш і далі кочуєш.

Як повернешся - усе забуду,
Як залишишся - буду рада.
І ніякому пересуду
Не підляже твоя зрада.

Я гріхи тобі усі пробачу,
Буду ніжно тебе любити.
Не дивись, що інколи плачу,
Не давай мені цього робити.

Обійму тебе до нестями,
Впаду теплим дощем під ноги
І розвію одвічнії драми
Сердець зранених аж до знемоги.

Захмеліє веселка від щастя,
Розгойдає нас вище сонця.
І, напевно, усе вже вдасться,
Доля стукає в наші віконця.

Більш не буде далекий потяг
Зупинятись у нас на дорозі,
У душі моїй щезне протяг,
Бо кохання згасити не взмозі.