Дума

Ми поводимось як немовлята
Можэ то наші гени такі,
Чі жіття то наше прокляте,
Чі в душі ми усі кріпакі.

Ми клялися колись на маїдані,
Шо усі ми навіки брати,
І відтоді на полі брані,
Пліч о пліч стояли довгі роки.

Бились разом ми с супостатом,
Шо волі хотів нас лишить
Сгинуло нас правда богато,
Но волі за так ні купить.

Прожівші роки ми добре знали,
Біду подолати кращє гуртом,
В Ташкєнті ми цє доказали
І біда іспитала нас Спітаком.

А зараз кордони між нами,
Родини вони розірвали,
А шо станєця такє с братами,
Ми ї думки такої не мали.

Бажаю я шоб жила Україна,
Людєї своіх вона шанувала
Була самостійна, могутня, едина,
Но шоб кожна людина в ній знала,

Що его захістить вона зможє,
Деб нє жив: на Поділлі, в Криму
І в іншіх краінах боронь божє
Нє нанесуть там образи ему

Вірю я жіття кращим настане,
Годі нам дурня пасти,
Якщо людина одна за одного станє
Добїемося ми своєї мети.