Память

       Пам’ять

Наша пам’ять
зігріта сонцем одним,
плекана місячним світлом одним
і єдиними мами очима.

Хоч би де ми були,
пам’ять слідкує за нами
невблаганно,
ніби вірний собака.
Даремно на неї тупати ногою,
щоб вернулась до хати,
бо вона не послухає.

Пам’ять –
вічної совісті наший тягар,
який не під силу буває тобі,
і ти в електричку лякливу сідаєш,
чи в автобус,
двері яких, мов зашморг в мішку,
і завозиш пам’ять свою
якнайдалі…
Додому вертаєш,
хвірткою рипнеш,
а пам’ять назустріч
біжить стрімголов,
ніби вірний собака,
Збиває тебе із ніг
і заглядає тобі у вічі,
шукаючи там довіри.





Память

Наша память
согрета солнцем одним,
ласкана светом одним - луны
и единственными глазами мамы.

Где бы мы не были,
память идет за нами
безустанно,
как верная собака.
Напрасно на нее топать ногой,
чтобы вернусь до хати,
ведь она не послушает.

Память –
вечной совести наш груз,
который не под силу бывает тебе,
и ты в электричку пугливую садишься,
или в автобус,
 двери которых как петлю на мешке,
и завозишь память свою
чем подальше…
Домой возвращаешься,
калиткой скрипнешь,
а память навстречу
бежит стремглав,
будь-то верная собака,
сбивает тебя с ног
и заглядывает тебе в глаза,
чтобы найти там доверие.