Нехай собi зайшовся хтось слiзьми. Вариации

І


Нехай собі зайшовся хтось слізьми:
"Були часи погані, та найгірші
Прийшли наразі. Бідолашні ми!" -
завжди хтось пише, хтось читає вірші.

Читач сучасне бачить в давнині,
в минулім завжди знайдеться підпора.
Вмирає голос сьогодення? - Ні!
Його з тужливого не чутно хора.

Ридання бездіяльності - ексцес,
бездарний фіговий листок модерний,
його зриває творення процес -

цілеспрямований і неперервний,
що проникає в непроглядні терни
І ллється світлом зоряним з небес.



 




ІІ


Нехай собі зайшовся хтось слізьми:
"Були часи погані, та найгірші
прийшли наразі. Бідолашні ми!" -
завжди знайдеться той, хто любить вірші.

І навіть лежачи на смертному одрі,
я не скажу: "Поезія вмирає," -
бо перспективу бачу на порі:
поезія - читання ж бо безкрає!

То традиційності найглибший шар,
то проникання у найвищі сфери,
то золотава вогняність мадери,
то самоти тверезої удар.

В усі часи поезія - то дар
життя в любові крізь віки та ери!