Чому ж ти, річко,
Біжиш невпинно берегами,
Не знаєш спокою ночами?
Чому ж у тихую погоду
Ти тиха й ніжна,
А в негоду –
Бурхлива й грізна?
Як вихор снів, що десь зникає,
Летить у даль нічну й не знає,
Що ж буде там у далині,
У тому лагідному сні,
Де прийдеш ти …
Але не варто
Гадать, що було
Знай, що є
І бережи, що Бог тобі дає.
Життя одне, воно як свічка
Як ніжна, біла тонка стрічка
Помалу догора до середини
А потім далі. Й кожна днина
Залишиться в твоєму сні
Уже в минулому житті.
Живи, радій і не вагайся
Життя свого ти не цурайся
І щоб не сталось – біль, журба
Радість, щастя чи біда
Ніколи не плач. І хай сльоза
Для тебе буде мов вода
Що в річці, чиста і прозора
Що не впада у синє море
Що вік тече собі й не знає
Що то за сіль в морі буває.
Роздум
© Copyright: Оксана Соляр, 2008
Свидетельство о публикации №108081502506
Свидетельство о публикации №108081502506
Рецензии
Проникливий вірш, сподобався, Оксано.
Ви ніби говорите з річкою а вона Вас слухає,
так само, як і я.
З теплом,
Тетяна
Татьяна Левицкая 02.11.2008 00:46 • Заявить о нарушении
Ви ніби говорите з річкою а вона Вас слухає,
так само, як і я.
З теплом,
Тетяна
Татьяна Левицкая 02.11.2008 00:46 • Заявить о нарушении