Прошу тебя...

А небо ночь впитало с тишиной...
Бесшумно в ней качает ветер ветки.
И полутьму укрывшейся беседки
Луна украсит лентой голубой.

А я лица касаясь твоего,
В который раз ловлю себя на мысли,
Как хорошо, что всё так в жизни вышло
И в эту ночь обоих привело.

Тревожит сердце жжением в груди,
А твоего тепла прикосновенье,
Мне не даёт на сдержанность мгновенья,
Чтоб не сказать хоть слова о любви.

И дышит ночь молящей тишиной,
Бесшумно в ней качает ветер ветки
И в полутьме укрывшейся беседки
Прошу побыть тебя ещё со мной.

***
Із тишею ввібрало небо ніч,
Безшумно в ній гойдає вітер гілки,
Сховав альтану в сутінок відтінки,
Прикрасить місяць стрічкою блакить.

А я, твого торкаючись чола,
Ловлю себе не вперше на цій думці:
Як добре — доля, по єдиній смужці,
У ночі цій  з тобою нас звела.

Тривожить серце  дотик, наче шовк,
Твого тепла, що не дає зомліти,
На стриманість не залишає миті,
Щоб не сказати слова про любов.

Вдихає тишу ніч, а я — тебе.
Гойдає вітер нас, гойдає гілки.
Під щось повільне, з тріском на платівці,
Тебе зі мною прошу бути ще.