Монстриця

Тьмы тараканьей монстрица – душа
бессонною сожжегши личность ночью,
отхлынула от сердца…

Ощутив…

Мгновенья облегченья и покоя,
как захотел я превратиться в идиота,
на тростниковой дудочке играть
да шлёпать босиком по бездорожью,
да морду подставлять дождю и ветру,
да так и сдохнуть под сиреневым кустом…

Мгновения, как вечность…

Ощутив…

…И русского простора и идти,
на огонёк единственный,
что светит
за тысячи шагов…
Идти и знать,
что
там
моя
судьба…

Не спит и ждёт.
Волнуется…
Тоскует!

Но время зайн –
библейского тумана,
кикиморы
сомкнулись темью
в темени,
а
памяти клочки
ввернули всё
в сегодняшние будни…

И снова стала жизнь
безвдохновенной…
       
       
...........................................
       
       
В тьмі попелиці,
монстриця – душа,
безсонною спаливши особистість,
від серця відсахнулася

...Відчувши.

Миті полегшення і спокою.

...Як захотілося мені,
 перетворитися на ідіота.
 
 ...На
 
очеретяній на сопілочці зіграти,
та босоніж топотати шлях по бездоріжжю,
та пику підставляти, підставляти
дощу і вітру.

А потім...
Здохнути під мальвовим кущем.

Миті, як вічність.

Відчувши.

Та простору покинутої Слобожанщини,
 і йти
на вогник на єдиний,
той,що світить
за безліч кроків.
Йти і знати -
там
моя
кохана.

Не спить.
       чекає,
 і ,
 хвилюючись,сумує!

Але,
час зайн –
біблейського туману
і потвори
 зімкнулися
у темряві з марою,
а
клапті пам’яті
встромили
нинішнє
у будні.

І стало знов
життя,
як видих без натхнення.