Имя, что тебя напоминает

Ты видела сегодня облака,
По небу вдаль плывущие до края?
Выводят, словно кисточкой рука,
В узорах имя, буквами играя.

Ты слышала, что ветер мне шептал,
Шурша листвою, пышною у кроны?
Дразнил меня, что утром целовал
Тебя росою ласково с бутона.

Ты слышала? Мне кажется, что нет.
А это я в фантазии замечен...
Читаю ненаписанный сонет
С надуманным предлогом новой встречи,

Где я целую каждый пальчик твой,
А ты слегка краснеешь от смущенья.
Ведь очевидна правда, что любовь
Умеет доводить до помраченья...

Ты видела сегодня облака,
По небу вдаль плывущие до края?
Выводят, словно кисточкой рука,
Мне имя, что тебя напоминает.

///
Ти бачила сьогодні хмари, так?
Вони пливуть по небу аж до краю,
Виводять, наче пензлями рука,
Ім’я в малюнках буквами, як грають.

Ти чула шепіт вітру, наче трав,
То кроною дерев шепоче в світлі,
Що він тебе уранці цілував,
Росою ніжно, лагідною з квітів

Ти чула? Ні, мені здається ні.
Це я шукаю привід, най для миті,
Читаю ненаписане, у сні,
Підглянуті  можливості зустрітись,

Де я цілую кожен пальчик твій,
Ти червонієш, трохи, мимоволі,
Відповідаєш поглядом з під вій,
На почуття під подих  хвиль любові…

Ти бачила сьогодні хмари, так?
Вони пливуть по небу аж до краю,
Виводять, наче пензлями рука,
Мені ім’я, в нім  я тебе згадаю