то ж ти кажеш, а то я чую
__________________________________________________
говорилося ж: мова - то лише вишкіл з тиші, гнів
післяслів'я, немов підніжний спів невисталої криги,
тобі сказати нічого, як і тебе мені почути ні-
чим, окрім пригнічення, хіба панічним сміхом.
вже стопалим полум'ям нас вітає з глибин земля
з-під колодязно-вологої, запамороченої пітьми.
зітруть зблизька нас, перемалюють звіддаля,
не впізнаєш при збільшенні, хто там: ми - не ми.
жодного, вартого оклику - зойком, чи на ім'я.
тиша здичавіла у зашкалах болю за межею мови.
а здалеку вже й байдуже, чи ти є. чи я.
що тобі іван, що його корова.
отож, малюють нас, підзабутих, то тих, то тих,
з зайвими головами, початками та кінцями
сплутаними, чорними, посміюючись з висоти,
мовляв, повернуться тихцем та манівцями
Свидетельство о публикации №108072902034
Не Гендель, не Моцарт. Шнітке?
Чому залишаю в полоні я
свою традиційну скрипку
акордам оцим дисонансним?
Бо й "дис" може бути прекрасним.
Леся Романчук 01.09.2008 22:28 Заявить о нарушении
Мені страшенно приємно.
Особливо і саме з цього приводу.
Ольга Сущева 01.09.2008 23:55 Заявить о нарушении