Темрява м’яко торкає оголені плечі,
як одягти оксамитом подушечки лап?
Розум волає, що пестощі ці небезпечні,
спрагла душа до світанку цей спокій пила б.
Знову межа... Та нарешті зведіть огорожу!
Дріт натягніть із напругою в тисячі вольт.
Переступити так легко і я опиратись не можу,
хто ж бо це слово придумав таке недолуге „вервольф”?
Важко збирати уламки минулих баталій,
вчора було це, чи тисячі років тому?
Все доведу аксіомою „ так не буває”,
як же себе розділити на світло й пітьму?
Темрява
© Copyright: Оксана Макалюк, 2008
Свидетельство о публикации №108072803975
Свидетельство о публикации №108072803975
Рецензии