Йду я по сонному місту,
з повітрям вдихаючи осінь,
Жадібно п’ю прохолоду,
і мабуть, уже не нап’юсь.
Може, за морем,
хтось сонця чекає і просить,
Я вже не плачу,
і холоду вже не боюсь.
Марно шукаєш у серці
хоч крапельку смутку –
В ньому немає нічого,
окрім забуття.
Ніби побита собака
шукаєш притулку,
Марно вдивляєшся в очі,
в них вже немає життя.
Ти не для себе смієшся,
а просто, щоб вигнати дурість,
Через нещастя убрід,
не шукаючи навіть містка,
Молишся Богу і просиш,
щоб щастя роки повернулись,
Просиш, хоч знаєш,
що Бога на світі нема.
Йду я по сонному мiсту...
© Copyright: Оксана Макалюк, 2008
Свидетельство о публикации №108072803944
Свидетельство о публикации №108072803944
Рецензии