Сон

Буває часом – і таке насниться,
Що ранком прокидаєшся від сліз...
Мені наснилась нині власяниця,
Яку сплітала я із власних кіс.
Її я ткала швидко і уміло,
Так просто все бува лиш уві сні...
І раптом волосина сніжно-біла
Між інших, – темних, – блиснула мені.
...Іще одна!.. А ось – три разом, поряд...
І бачу, що все більше їх стає...
От запитайте – із якого горя
Біліти стало прядиво моє?
Мабуть, тому, що просто не годиться
Весь вік робити річ, одним-одну...
Уже моя готова власяниця.
Тепер нову собі плести почну...
...Цей новий колір... Ну, чому він білий?!!!
Для власяниці він не підійде...
І промовля мій погляд очманілий:
Ну бачила ж я десь таку! – Та де?!!!!
Вночі мені спокійно не лежиться,
Удень все намагаюсь пригадать...
Хіба буває біла власяниця?
Чи, може, з неї більша благодать?..
Уже ж століття прожито третину,
Уже ж чомусь навчилась, далебі!
Вже я не першу білу волосину
У прядиво нове вплела собі...
...І раптом нова гадка прилетіла –
Й осіла смутком у душі моїй:
Ні, то не власяниця, сніжно-біла –
То буде білосніжний саван мій...

04.06 р.