Та ж ми чекали на цей дощ тривалий,
що так пасує у в’язничні ґрати,
що так пасує у тутешній „спокій“,
спада обрусом Божих покровів.
Я пaм’ятаю вереницю знаків:
як він любив дивитись на струмені
дощу спадаючого з ринв, покрівль,
будинків та червоних ліхтарів.
І десь далекий голос ніжної принади
зплітав кохання в низку із юанем -
Ой, юний-юний він закоханий у дощ.
Той самий дощ замилувавши болі
струм’янився з вітрила парусини.
Північний край його стрічав засланням
в часи немилости і час розчаруванням -
Мій лицарю, закоханий у дощ.
І нині, як потріскує вугілля
родинного затишку й діти сплять;
спадають цівки з черепиці даху
і сон йому не йде...
декалог 6 китай
© Copyright: Иван Славко, 2008
Свидетельство о публикации №108071800442
Свидетельство о публикации №108071800442
Рецензии