Ти живеш непомітно
в своєму маленькому світі,
Де, здавалось, за розкладом
навіть і сонце встає,
Де сполоханий ранок
ти можеш в долонях зігріти,
І наївно вважаєш,
що знаєш майбутнє своє.
Та незвідана сила вже завтра
покличе в дорогу,
Знайде саме тебе
і безжально затягне у вир.
Ти не зможеш інакше,
тому будеш йти до знемоги,
А пітьму прорізатиме світло
приручених зір.
І життя переставить акценти,
та й сам ти ставатимеш іншим
В світлі чорного сонця
з криваво-червоних небес.
Як дійдеш до межі,
за якою зникає колишнє,
Зрозумієш нарешті –
найважче здолати себе.
Ти живеш непомiтно
© Copyright: Оксана Макалюк, 2008
Свидетельство о публикации №108071703572
Свидетельство о публикации №108071703572
Рецензии