Ти чому зажурилась,
маленька моя?
Залишайся завжди у душі молодою;
Ти поглянь: твої лапи
цілує земля,
І бездонна блакить над тобою.
Ти тремтиш, а у погляді
стільки тепла,
Джерело невичерпне сліпої любові,
Молоко, що із рук
цуценятком пила,
Проступає тепер сивиною.
Нам набридли обличчя
байдужих осель,
Ми по крихітці щастя крадемо у долі.
Я для тебе холодний
і пасмурний день
Пофарбую в березовий колір.
Легко-легко ступаючи
по бистрині
Зустрічати світанок підемо за обрій.
Щось первісне і дике
озветься в мені...
Неймовірно, які ж бо ми схожі !
Т е р i
© Copyright: Оксана Макалюк, 2008
Свидетельство о публикации №108071703511
Свидетельство о публикации №108071703511
Рецензии
Надзвичайно гарний текст, давно не читав такого! Дякую дуже за можливість зануритися в потік щирої любові!
Ваш,
Інґвар.
Ингвар Олафсон 04.09.2008 15:25 • Заявить о нарушении
Ваш,
Інґвар.
Ингвар Олафсон 04.09.2008 15:25 • Заявить о нарушении
Дякую за відгук. Любов тварин щира, бо позбавлена умовностей і фальші. Нам би не завадило повчитись у них.
З повагою, Оксана.
Оксана Макалюк 04.09.2008 16:23 Заявить о нарушении
З повагою, Оксана.
Оксана Макалюк 04.09.2008 16:23 Заявить о нарушении