Чи бачив матір ти свою хоч раз,
Щоб вона, тебе, сиділа й обнімала -
Своїми теплими і ніжними руками,
Як ти хотів би?
А чи вона, сама, тепло те мала?
Чи вона його бачила? Чи знала?
Я пам"ятаю, лиш як вона плакала - й тікала,
Від тої долі, про яку я, і сама, тоді не знала.
Я тільки бачила - і це запамятала,
коли вона в кущах, в яру сидІла
І ридала, а я маленька,
Стояла біля неї, гладила і обнімала -
Маленькими і теплими руками...
І ще одне... В дитинстві часто я співала:
"Поговори зі мною, мама..."
Це на самоті, а разом - ми мовчали
І лише зрідка розмовляли -
І то про те, як пол помити,
Де скопати, що садити...
Одного разу, доля так її дістала,
Що вона, кинувши лопату в мене,
Ще трохи, й ногу відрубала б,
А я тікала, бігла і кричала:
"Не бий, ти мене більше, мама!"...
1997р. Вибачте, мені важко друкувати продовженя, якось іншим разом.
То де ж та мама?
© Copyright: Надежда Гордиенко, 2008
Свидетельство о публикации №108071601814
Свидетельство о публикации №108071601814
Рецензии