Незримі цвяхи в сухожиллях
Мене на світі цім тримають…
Лиш дерево покрилось цвіллю,
Його вже сили покидають.
Сніг розгортає по спіралі
Рани чистих сторінок.
Я чую віддзвін тої сталі,
Що кріпить пут моїх замок.
Навколо цвинтар… прах… ікони…
Чому я тут? Навіщо тут
Ці дивні люди б’ють поклони,
Забувши Бога, вершать Суд?
У тілі неміч… кров застигла…
А моє місто гине в тьмі,
Де не одна година збігла,
Віддавши данину зимі…
Переді мною лежать крила.
Їх за спиною вже нема:
Густі пір’їни кров омила,
Малюючи ескіз клейма.
Печаті… штампи між світами…
Кричить поранений шакал…
Земля умилася хрестами…
Жертовника пустий портал…
Крізь непритому розумію:
Я – в центрі п’ятикутної зорі…
Заходить сонце…Свічка тліє…
Над серцем – ритуальний ніж вгорі.
Місяць кольору сапфіра
Осяє смерті легіон…
Залізо стрімко плавить шкіру…
Я не зважаю… просто сон………
Просто сон
© Copyright: Ольга Яценко, 2008
Свидетельство о публикации №108071501811
Свидетельство о публикации №108071501811
Рецензии