не буди мене вдосвіта, мамо,
хай побуду із ним ще хвилину.
на порозі - заквітчаний ранок:
не буди, бо напевне загину...
хай надивлюсь на нього, матусю,
хай натішуся нашим коханням,
його очі люблю... і боюся:
що як бачу ці очі востаннє?
я ще хочу його цілувати
і торкатись волосся руками.
як же хороше разом мовчати:
зайвість слів не існує між нами.
я не хочу зі сну прокидатись -
уві сні я з коханим повсюди.
я не хочу його залишати,
бо прокинусь - його вже не буде...
не буди мене, мамо
© Copyright: Мирослава Данканич, 2008
Свидетельство о публикации №108071501187
Свидетельство о публикации №108071501187
Рецензии