сум’яття і натовп... до болю знайоме обличчя
так бачити поряд з тобою самотність незвично!
так сумно і боляче... чом? ще допоки не знаю...
напевне, ще поряд з тобою себе пам’ятаю.
ідеш (чи біжиш?) абсолютно пустим перехрестям -
там повно квапливих людей, та нікого - для тебе.
і ти відчуваєш байдужість, холодність, нестям...
а ще тільки вчора твоїм було все - аж до неба.
поспішне 'привіт' і таке ж 'як ся маєш?’
('а ти пам’ятаеш мене? пам’ятаєш?!')
'живу помаленьку, а в тебе як справи?’
'нормально, спасибі'. ('а їй це цікаво?’)
формальні усмішки, формальна розмова...
стою і не можу сказати ні слова...
дивлюся на тебе, думками питаю:
кохала? кохатиму? чи ще кохаю?
дивлюсь в твої очі - прекрасні й сумні.
ти будеш назавжди найближчим мені...
розмова
© Copyright: Мирослава Данканич, 2008
Свидетельство о публикации №108071501171
Свидетельство о публикации №108071501171
Рецензии