"не плач, не ховайся у розпачі крил:
ніколи нікого ніхто не покине."
(С) Анна Данканич
нікого ніколи ніхто не покине,
бо серце навіки без правил і меж.
самотність, свобода, а час тихо плине:
і що з цим робити - не знаю. ти - теж.
ти - теж за стіною, зачинені вікна:
цей світ не омити палкими слізьми.
байдужість, формальність... а я все не звикну:
сучасне життя - без душі, без вини.
навколо - лиш стіни: ховаються люди.
мій голос розбився на тисячі сліз...
повір, я не плачу і плакать не буду -
неплакані сльози нанижу навскіс
на нитку розлуки, німого чекання,
на час, що без тебе, на вісь забуття.
у серці своїм заколишу кохання
і матиму - чуєш? - щасливе життя.
далекий мій, близький... ще думкою лину,
ще тихо з тобою співаю про нас...
ніколи нікого ніхто не покине:
любов нас єднає крізь відстань і час.
н1коли
© Copyright: Мирослава Данканич, 2008
Свидетельство о публикации №108071501154
Свидетельство о публикации №108071501154
Рецензии