Так дивно між людей мовчати…
Вода стікає з мокрих стріх…
За руку темряву тримати
І чути її дикий сміх…
Світло ліхтарів вокзалу
Шматує ночі забуття…
Мов тіні в мареві зникали
Мобільних ліній покриття.
Тріпоче заздрісно волосся
Нахабний вітер з-під коліс.
Вирвав серця шмат зі злості,
Зникаючи, десь геть поніс…
Квиток на потяг вже в кишені.
Пульс відчуває далину.
Зім’яті фрази в моїй жмені,
Розбила об скляну стіну.
З собою лише кілька баксів,
Пензлі, фарби і талант…
Слід від пера залишив клякcу
В житті: тепер – я емігрант…
Емiгрант
© Copyright: Ольга Яценко, 2008
Свидетельство о публикации №108071402707
Свидетельство о публикации №108071402707
Рецензии