Це було післязавтра.
Світанок.
І ми,
недоречні такі,
на пустому пероні.
Нам за руки триматись
у серці зими,
заметіль, пів на третю
і Місяць уповні.
Нам летіти у космос,
пливти у човні,
заблукати у лісі,
чи краще у морі,
закохатись у вічність,
знайти уві сні
ті слова, що зігріють
у щасті і горі.
Нам би бути, та ми
недостатньо німі,
не настільки сліпі,
не такі божевільні,
ти так ніжно до пальців
торкнувся моїх,
а хвилини, як сніг,
невловимі і білі.
А хвилини, як дощ,
не спинити ніяк,
ти так просто пішов,
не сказав ані слова,
моє серце спіткнулось,
і я вже не я...
Це було післязавтра
і станеться знову.
Це було пiслязавтра
© Copyright: Оксана Макалюк, 2008
Свидетельство о публикации №108071103293
Свидетельство о публикации №108071103293
Рецензии