Забракло неба
пусті долоні,
забракло сліз,
Землі не треба,
бо ми не зараз,
бо ми колись,
Ми обміняли
на божевілля
годину сну,
Нетиші мало,
судома зводить
твою струну.
Ми загубились
у коловерті
чужих думок,
Від скронь до вилиць
пульсує вперто
живий рядок.
Та аркуш білий,
чому так сталося,
поясни,
Згубили крила
і зі шпаргалок
читаєм
сни.
Свидетельство о публикации №108071103265