Феникс

Попирая собственную гордость
Собственными ватными ногами,
За тобой ползу: разверзлась пропасть,
И зияет страшно между нами.

Мне бы стать, остановиться, оглянуться,
Гордо вслед тебе сверкнуть глазами,
И уйти, и больше не вернуться,
И забыть, что было между нами.

«Ты же сильная, - сказал ты, - Ты сумеешь…»
Да, конечно, я сумею, только позже
Встать из пепла. А пока не смею:
Слишком страшно, слишком больно, слишком сложно.

Комом в горле (захлебнусь или прольются?)
Слезы, перемешанные с пылью…
Надо умереть, чтоб в жизнь вернуться,
Жечь себя, что б вырастали крылья!

На коленях через пропасть разве можно?
Разве можно через пропасть шаг за шагом
Робко, боязливо, осторожно?
Только сразу, только влет, с «Ура!» и с флагом!

Зацеплюсь за выступы обиды?
Разобьюсь о скалы равнодушья?
Вдруг в полете я пойму, что мной забыт ты?
Осознаю вдруг: ты больше мне не нужен?

Эту пропасть я перелечу, я знаю.
И поймаю я попутный ветер!
Жить рискуя, чтобы жить на свете!
Мне бы только доползти до края…

Перевод Людмилы Крыжановской (Херсон, Украина)
                ФЕНІКС

Власну гордість топчучи на диво
Ватяними власними ногами,
За тобою лізу: зяє прірва,
Що жахливо виникла між нами.
Зупинитися б мені та озирнутись,
Гордо блиснути очей вогнями,
І піти, і геть не повернути,
Все забути, що було між нами.
«Ти міцна, - казав мені, - Все ти зумієш...»
Звісно, так, зумію, згодом тільки,
Встати з попелу. Та ще не смію:
Ще занадто страшно, боляче настільки.
Колом в горлі (плакати чи захлинутись?)
Сльози, перемішані із пилом...
Треба вмерти і в життя вернутись,
В полум’ї, щоб виростали крила!
На колінах через прірву справді можна?
Крок за кроком через прірву достеменно
Можна так обачно і тривожно?
Тільки вліт, відразу із «Ура» й знаменом!
Зачеплюсь за шип образи і облуди?
Розіб'юсь об скелі  збайдужіння?
Чи збагну в польоті: мною ти забутий?
Ще збагну: нема вже до тебе тяжіння?
Через  прірву цю  перелечу, я знаю.
І впіймаю я попутний вітер!
Йду на ризик - й житиму на світі!
Тільки б доповзти мені до краю...