Сповiдь ледi Макбет, писана з гарячки

Справно п'ю антибіотики.
Ой, яка страшенна гидь!
Це ж для лікаря екзотика,
самого себе цілить.

І чого б ото комизитись?
Довідник до рук мерщій!
Хай лиш спробують наблизитись
Змій, Яга чи й сам Кощій!

Не на ту натрапив, хлопчику,
начувайсь, мерзенний тип,
ой, не знаєш ти, мікробчику,
у яку халепу влип!

Я ж тобі не тітка з вулиці,
а чогось там кандидат.
Що тихенько так зіщулився?
Налякався? Сам не рад?

Я ж тебе, непотріб, витрую,
як не ліками, то банками.
Ти ще довго тут намірився
зі своїми лихоманками?

Пробі! Вже й на ліжко виклався,
мов коханець на побаченні!
Але ж ліжко, любий вірусе,
геть для іншого призначене!

Та аби ж на тебе лихові!
Щоб розклався ти на атоми!
Зчервонілась. Важко дихаю.
Що вам клініка нагадує?

Це ж, не дай Господь, побачить хто,
і пропала репутація!
Не врятує мого іміджу
ні одна реанімація!

Скажуть, на ніц без гіпофізу,
завела собі мізерію:
ані банку, ані офісу,
ані навіть бухгалтерії.

В мікроскоп хіба примружишся
і милуйсь, як до вподоби.
І чого ти з ним вовтузишся
у постелі третю добу?

Десь я книжку вже відсіяла.
От, знайшла, а в ній говорено:
я вчиню, чого не діяла
і Содома із Гоморрою.

Теж мені, персона целая,
розвели тут церемонію!
Я тобі таке удєлаю,
як та негра з Дездемоною.

Оборзів? Мене ровняєш ти
з всякой шушвалью місцевою?
Ти готовсь к последней радості,
як Джульєтта із Ромеою.

Далі йде рекламна пауза.
Вимкнуло. Уже однаково.
Сорок. Після цього градусу
люди суржиком балакають.

Дайте, люди, аспірину,
хоч УПСА, хоч у кота,
хоч з кози, та повернімось
до початку із хвоста.

Книжка є. Знайомі літери
не ввібгаєш і до рим.
Зараз я тебе труїтиму
цефа-ципро-мета-чим?

Отруїла. І на совісті
писаний з гарячки вірш.
Є в Шекспіра кращі повісті,
та немає веселіш.
Липень 1998