грех

Чому ж так сумно – я не знаю,
Чому кохаю та люблю,
Чому життя своє втрачаю
Та сльози гіркі тільки ллю,

Чому нема тебе, ти чуєш?
Та поруч тільки тишина,
А я не знаю, чи сумуєш,
Тому й сиджу собі сама!

Ти знов мовчиш, коли кажу я,
Ти знову очі заховав,
«Так, я люблю тебе й ревную»-,
Мені ти знову це сказав!!!

Тобі скажу й погляну в сердце,
Тебе чекаю...чуєш?..ні?...
Моя любов до тебе рветься
Коханий...ти пробач мені.
 
Люби мене, кохай такою,
Якою світ мене зробив
І буде добре нам з тобою
Й кохання буде в сердці жить.

Та тиша вкрилась темрявою,
Не бачити та не сказать,
Немає поруч нас з тобою,
Не можу руки відчувать.

Не знаю я куди дивитись,
Не можу думати я знов,
Не знаю я куди подітись,
Бо помира моя любов!

Ти вбив її, як вбив і небо,
Ти вбив мене, себе і нас,
Мені тебе більше не треба,
Бо досить мучатись весь час!

Усе те, що я написала,
Усе, що ти мені сказав
У цьому вірші пригадала,
Як ти любов не врятував.

Та все одно з тобою буду,
А вірш – це лиш мої страхи,
Тебе ж, звичайно, не забуду,
Бо маю я й свої гріхи