Висота

Висота – це стан зміненого сприйняття дійсності. Відчуваючи себе піднесено хоч би на дюйм, ти вже відчуваєш себе на висоті. Людина на висоті на питання "як справи?" відповідає "краще від усіх!". Звісно, це означає лише те, що даній людині добре, а не те, що інші – гірші за неї. Така суть відповіді, але з боку людини на висоті виглядає дійсно так, ніби він кращий, вищий.

Існує такий вираз "на сьомому небі" – стан, коли вже вище немає куди. Якщо в майже кожній мові людства є цей вислів, то це може означати лише одне: висота – синонім гарного настрою, психічного піднесення та загальнолюдського щастя.

Коли будинки почали будувати більше ніж з одним поверхом, найголовніші та найповажніші забиралися повище. "Ваша Високосте, Ваша Величносте...". Королівський трон, Олімп, п'єдестал з першими трьома спортсменами, пентхаус... Якщо уважно подивитися на ці об'єкти, то неважко зрозуміти, що хто вищий – той кращий.

Але погляньмо на висоту з іншого боку – зверху, коли ти стоїш на даху будинку і дивишся вниз: страшно, га?! Коли ти сидиш на троні, а тобі б'ють поклін чолом до землі тисячі твоїх підданих – відчуваєш свою відповідальність перед ними і їхній страх перед тобою? Коли стоїш на п’єдесталі, звучить гімн твоєї країни і підіймають твій прапор – відчуваєш повагу та шану твоїх вболівальників? Приємно, правда? А чи знаєш ти, що наступного змагання від тебе вимагатимуть ще кращого результату?

Висота, якщо дивитися із неї униз – це всі можливі емоції одразу: страх, пиха, відчуття обов'язку, шана, радість, розпач, ностальгія, здивування, ейфорія, паніка, захоплення. Це вибуховий коктейль, що не має основи. Це складна гармонія, що не має ані тоніки, ані домінанти. Це ніби вперше скуштувати оливки – ти не знаєш як назвати цей смак. Це бензинова пляма на воді, какофонія налаштування оркестру перед виступом...

Особисто для мене погляд униз із висоти спершу породжує ейфорійну паніку. Спрацьовує інстинкт самозбереження, що породжує страх смерті та відчуття відповідальності за своє життя. Надалі все заливається захопленням від дивовижно величезної потенційної енергії падіння, що могла би мене розчавити. Слідом налинують спогади того, що я встиг зробити; вони миттєво перебиваються планами на майбутнє, котрі вертають свідомість назад у теперішній час. Звісно, послідовність виникнення почуттів – це умовність; все це відбувається настільки швидко, що можна вважати це однією миттю, а появу окремих компонентів цього психічного стану – одночасною.

І ось я стою, дивлячись униз, пронизаний блискавкою всіх цих відчуттів і все що залишається – це післясмак викиду адреналіну в кров і широко розкриті зіниці. Тепер можна побачити невидиму у звичайному стані струну, що зв'язує точку на землі піді мною із точкою всередині мене, десь біля шлунку. Ця струна може звучати, якщо її смикнути вбік. Її звуки зароджуються в грудях і резонують у голові. Ця гра досить складна, вона вимагає міцних нервів та гарячого серця. Той, хто одного разу почув як бринить його струна – знає ціну життя.