Дзвони Апокалiпсису

Пролог

Жевріла надія,
Тепер її немає
Холодний вітер виє
І чогось ще чекає

Ти мав у цьому світі
Одне єдине диво
Ти сподівавсь - не вкрадуть
Але його вже вбито

І навіщо тепер жити?
Навіщо мати мрії?
Їх все одно розірве
Той вітер,що в пітьмі виє

Немає в цьому світі
Того,що зветься дивом
А є холодна крига,
Яку вже ніде діти

Зоря остання згасла
А з нею й твої очі
Бо лишилось так мало...
Щастя...Та й воно вже у ночі

А завтра буде ранок
Але не буде мрії
І знов розірве тішу
Той вітер,що в пітьмі виє

Так,ранок знову прийде,
А диво-вже ніколи
І сонце знову зійде
Сльоза впаде додолу

Лише одна єдина-
Бо тут сльозам не вірять
Я хочу буті мертва...
Бо скоро світ цей згине...


1. Вбивцi


Скажіть мені,навіщо
У цьому горе-світі
Де всім на все начхати
Народжуються діти?

Вони ростуть,а потім
Їх щось,як кущ зламає
Що буде з ними потім-
Цього ніхто не знає

Хтось стане,як решта,черствим
Хтось буде,як решта,мовчати
І буде тягар той нести
І сам у собі буде мрії вбивати

Чому?Бо наче черв'як
Сточить душу розчарування
Як втілити мрію?Скажіть мені,як?
Бо не хочу,щоб перша стала остання

Я бачити не хочу, як поруч плачуть люди
Щось вбило їх надію.А це "щось" і є ми!
Ми б'ємо бездумно-й відразу забудем
Бо не хочемо тіні впускати у сни

Ми вбивці!Ви чуєте?Вбивці!
У кожного в шафі є свій скелет
А може не в шафі- лежить на долівці
І брязкають кості,як жменька монет...

Я ненавиджу себе,бо схожа на інших
Я ненавиджу інших,бо помиї вони
І,нажаль,сміття у світі все більше
І сонце вже скоро впаде до труни

Чим далі,тим менше людського
Лишається жевріти в наших очах
Віра...надія...любов - та й усього
Натомість- байдужість,пихатість і страх

Звісно,не кожен жахлива тварина
Але більшість із нас-саме такі
Я не хочу,щоб моя дитина
Бачила світ,наче жах уві сні

Таким,як він є-і це страшно
Бо в прірву ми котимось і зупинок нема
Знаєте,а мені дуже важко
Уявити,що з безліч мільонів зорей
На небі лишилась ОДНА...


2. Час


І чорне павутиння
Нам обплітає душі
А ми не помічаєм,
Що стаємо байдужі

Спочатку згасне посмішка
Не будуть сяять очі
А потім й душу втратимо
І будні її сточать

І світ схожий на колесо
Ані кінця,ні краю
І як з полону вирватись-
Цього,на жаль,не знаю...

Ми безглуздо свій вік проживаєм
Не бачим життя,що проходить повз нас
За кожним смерть прийде,усіх поховає
І попелом стане той втрачений час.

У сірій кімнаті,на мерзлій підлозі
Диво створює хтось поміж нас
А ми не побачим,пройдем по дорозі
І клацне годинник,з'їдаючи нас.

Поруч прекрасне,а нам все одно
Нам ліньки розплющити очі
Нас павутиння чорне обплело
Не відрізнити день від ночі

Добро від зла.Потворне і прекрасне
У круговерті часу все злилось в одне
І десь там ми...не в силах опиратись
Бо пізно вже...й життя наше пусте...

Душа-нещира,серце-крижане
Вже скоро станем схожими на камінь
Пусті,однакові і сірі...та й усе...
Й колишніми ніколи вже не станем

Час не піде назад.Не буде зупинятись.
Він закінчиться,біжучи вперед
Для когось з нас.Не треба помилятись.
Це коштує життя,а не кількох монет...

3. Я тебе хочу...


Я тебе хочу...вбити
Я тебе хочу...кохати
Я тебе хочу...простити
Я тебе хочу...не знати

Не знати,хто ти і що ти
Що маєш всередині себе:
Кришталь,а чи може болото...
Калюжа...в якій видно небо?

Простити за завданий біль
За пошматоване серце,скалічену душу
Простити...Та перше знайти в собі сил...
Прощення обом дати мушу...

Кохати-та невже є за що?
За ночі палкі,або зламані крила?
Скупі почуття,що моглі буті краще?
Дивуюсь тому,що так сильно любила...

Чому хочу зараз таке я зробити?
Чого хочу я твій час обірвати?
Чи думав ти перш ніж мене полюбити?
Чи думала я,що зможу кохати?

Два постріли злякали тишу
Дві пари очей-нерухомо у стелю
Лист на столі,що я вже не допишу
І ліжко,що вже я на двох не застелю...

В обійми свої нас приймуть домовини
Зігріє собою матуся-земля
Ніхто вже нікому нічого не винний
Всі в мороці рівні...Так само і я...


Епiлог


Ми б хотіли піднятись в повітря
Хотілось так нам невагомими стати
Та крила ламає отруєне вістря
І ми в порожнечі все будем чекати

"А може хтось прийде?
А може хтось звільнить?..."
Думки є думки.І нічого не вийде
Бо двох врешті-решт стіною розділить

Стіною,що разом вони будували
З маленьким віконцем.Із гратами в ньому
І марно вони в порожнечі чекали-
Про долю свою треба дбати самому