Казки про класних хлопцев

ПІСНЯ ПЕРША,
В ЯКІЙ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬСЯ
НАШІ ГЕРОЇ

В Українськім государстві,
Що під небом на землі,
В холостятстві і гусарстві
Жив Олег в одном селі.

Красотой блєстал нєбєсной
І з класіческой фігурой:
Один біцепс – метер двєсті,
Другий – сорок вісім футів,

Ноги – наче дві колони,
Грудь – три-сорок у обхваті.
Його дуже всі боялись,
Називали – “Термінатор”.

Бо учив він всі прийоми,
Знав ударів сотень двєсті
Від Konfu і Giri-joko
До “Борьби нанайських женщин”.

Также: Karate і Sambo,
Dgeu-Dgitsu й Dgitsu-Drala.
Усі мєсні липли баби
Й ліфчики на собі рвали.

В общем, його преімуществ
І за год не перечислиш.
Так що, самим–самим луччим
Був цей юноша плечистий.

А у юноши Олега,
По прозванью Термінатор,
Був дружок його найлєпший:
Юрік, клічка – “Жид пархатий”.

Але Юра жидом не був,
Хоть говорять, всеж, не даром...
Юра більше був погожий
На Жену Клода – Вандама:

Та-же мошная фігура,
Кулачища – наче гірі.
В общем, був Домбровський Юра
Наче шкаф – три на чотири.

Бо качався він премного
Та все з умислом і толком:
Набивав він руки, ноги,
Груді, голову й головку.

По три тони різних вєсів
Вижимав зубами й пальцем,
Трицепс, біцепс і квадрицепс
Упражняв металом часто.

І за його крупним планом
Міг дружок його сховаться.
Друга його звали Саша, -
Дуже любив він єб... читать.

В Саши в голові – лиш дєвкі,
Цьоці, женщини і баби.
Був він мастєр дєл амурних,
В общем, парень був скандальний.

Один член його горбатий
Важив сорок кілограмів.
Якщо будете качатись –
У вас буде такий самий.

Бо Сашко качався ночью
В обществє прекрасних женщин.
Він умів “Dinь – dinь” як хочеш,
Даже сидя на скамєйці.

Із учив він “Kamasutru”,
“Пози Lotosa” й “Mamumbу”,
Сорок поз “Po obezьyanьi”
Сорок “Lask Ghofreya” мудрих.

Общий удовлєтворитєль –
Всі його любили ****і.
Даже целкі – фанатічкі
Отдавалися неглядя.

І Бог його не обідив,
Очень строго наказав:
Підцепив він вісів Spidiv
Два пера і три пера.

Уся Гута Сашу знала,
Усі села наокріст:
Кочерівці і Поташня,
Озеряни й Шнурів Ліс.

Бо свій Falos він премного
Упражняв в прийомах модних:
Очищав його наждачкой,
Омивав в духмяних водах.

В ощущеніях пресладкіх
Предавався він Onanу:
Робив з Falosоm зарядку
Лєвой, правой і ногами.

А його братан – Валєра,
Був Бруслі, ну натуральний:
Вибивав руками двері,
Надував велику “раму”.

По заказу йому шили
І костюми і сорочки,
Бо лиш раз мишцами двине –
Розліталися по строчках.

А як кому пожме руку –
Наче–то в тискі прихватить.
Міг великії він штуки
Своєй силой витворяти:

То закине камінь в небо –
Той не падає годину,
То дмухне – і дуба звалить,
Скоїть бурю в ясну днину.

Рве цепи і гне підкови,
Пальцем забиває гвозді.
А як ніж він в дерво кине –
Зріже так, неначе скосить.
 
Всі дівки його обходять –
Такой сили їм не треба:
Одну був як приголубив –
Поламав їй таз і ребра.

Другу, був, за грудь помацав –
То грудя в руці лишилась.
Нема хлопцю в жизні щастя –
Так і ходить він бобилем.

Так жили і поживали
В Українськім государстві:
Один Олег – Термінатор,
Другий – Юрік Клод–Вандамський,

Третій – Саша Дон–Жуанов
А іще – Бруслі–Валєра.
В общем–то, хороші хлопці,
Дуже скромні і примєрні.


ПІСНЯ ДРУГА:
ПРИКЛЮЧЕНІЯ В СУБОТУ
В КЛУБІ І КОЛО КЛУБА

Вирішили скромні хлопці
Погулять в суботу ночькой,
Перед цим їм “уколоться”
Захотілося нємножко.

Приніс Ван–Дам відро брагі
Фірми “Jurik & Tri gichki”
 І три літра дуже мутной
Самогоночки – первички.

Напилися прямо з тари
І занюхали шкарпеткой,
Закурили, – єлі встали.
В клуб пішли походкой мєткой.

Були хлопці майже трезві,
Хоч і алкоголь сказався.
Правда, Саша–Донжуанов
Напроч іти отказався:

Одной ногой ледве топав,
Друга нога пішла влєво,
Очі вилізли на лоба
І прийняли вигляд смєлий.

Клод–Вандам предався скукє,
По дорозі коливався,
Матюхав Брусліще–суку,
Що він, чадо, так набрався.

А Бруслі–Валєра – синій, –
Не кує він і не меле,
Язик за плече закинув
І співає щось веселе.

Взяв Олег їх по–під руки,
Бо був самий тверезіший
І повів парнішей глупих
В клуб, щоб стало веселіше.

Позаносив їх до клубу,
І поклавши серед залу,
Став плясать він “Mumbу – Jumbу” –
Танець плємєні Vandalov.

Хлопці ж нижній Breik мочили
Бо встать не могли на ноги, –
Пузом весело крутили,
Кльово дьоргалися попой.

А коли “мідляк” включили,
То танцори повставали,
Якось там поковиляли
І дівчонок приглашали.

Дон–Жуан підцепив Любу –
Раскрасавіцу з косою.
Прямо в танці, серед клубу,
Окладєв він нею стоя.

А потом – владєв він сидя,
А потом – владєв на креслах...
Саші класно, Любі класно,
Да і людям інтересно.

Клод–Вандам був теж не промах,
Запросить хотів він Люду, –
Та Вадім якраз підходить
Й каже: “Ей! Валі отсюда!

Ти же чмо, єврей пархатий,
Да і члєн твій вяленькій!..”.
Юра тільки лоб набичив,
На Вадіма глянув.

А Вадім – його за бари
І лобом об стєну,
Потім – лічком по асфальту,
Потім – в пах колєном.

Та наш Юра не злякався:
Класно блокі він поставив,
А потом – “Fuk” нижній лєвой,
А потом – “Fuk” правой.

Не попав він у Вадима
А попав в Валєру, –
Той якраз дівчину мацав
За входною двєрью.

Ну, Валера, парень хвацький, -
Юру хап за ногу,
Розкрутив його і гепнув
Прямо на підлогу.

Почав по ньому скакати,
Душити і гризти,
З лобка коси виривати
Й заставлять їх їсти.

Юра просить: “Пустіть, дядьку!!!
Мені дуже трудно!..
Я ніколи більш не вдару!..
Я більше не буду!!!”.

І Бруслі великодушно
Відпустив Вандама, –
Отака то, значить, дружба
Настояща сама.

А тим часом, коли в клубі
Йшла велика драка,
Дон–Жуан під самим клубом
Любив Любу “раком”.

Люба була хтива дєвка –
Сашу не пускала:
Заставляла його “з боку”,
“Ззаду” заставляла.

Й саме тут случилось горе:
Псина десь завила...
Люба ахнула, злякалась
І “клинка” зловила.

Не “туди” і “не сюди” їм,
Ой, не роз’єднатись.
Саша плаче: “Любо, мила,
Як мені сховатись...

Зараз люди вийдуть з клубу
І мене побачать,
Потім будуть всі сміятись
І будуть балакать!..

Скажуть Бабі – буде горе, –
Вижене із хати:
Щож я буду тоді їсти,
Де я буду спати?!.”.

“Не боїсь, – сказала Люба, –
Чимось горю ми зарадим,
Обхвати мене за ногі
І тихо йди ззаду.

Главне – відійти від клубу,
Щоб народ не бачив,
А там якось розчепимось,
Ну а як – побачим...”.

Люба рачки чимчикує,
Саша – ззаду неї.
Коли раптом вони чують:
Щось в кущах дзеленить.


Люба з ляку спотикнулась,
Саша – через неї!..
І обоє покотились
В крапиву зелену.

А крапива молоденька –
Колеться і жалить:
Попік Саша собі пельку,
Попу дуже зжарив.

І із того переляку,
І із того горя,
Почали обоє плакать
Дуже–дуже горько.

Саша басом завиває,
А Люба фальцетом, –
Наче арію співають
З “Ромео й Джульєтти”...

Але в самую ту пору,
Тай не по далеку,
Сидів Олег–Термінатор
З дітьми на скамєйці.

Вів бєсєди філософські
Про богів і відьом,
Отвічав на всі вопроси
Юним вундеркіндам.

Коли чують вони: виє...
Всі зразу замовкли.
Олег каже: “Мабуть відьма!..
Та іще із чортом...

Беріть, дітки, добрі палки,
А я візьму лома...
Будем зара із тих кущів
Нечисть всю вигонить...”.

Підкралися до кущів,
Коли вони бачать:
Гола жопа в крапиві
Перед ними скаче.

Олег каже: “То єсть бєс!..
Тож, хрестіться, діти...
А я йому зараз дам
Як в кущах сидіти!..”.

Розмахнувся він з–за уха,
Та як дасть по жопі!!!
А воно, ото, як висне,
Як піде галопом!..

Полякалась дітвора.
А Олег сказав їм:
“Воплотився грішний бєс
У позу скандальну.

Отже, треба слухать мам, –
Снідать і обідать.
Бо хто буде не слухатись –
То буде так бігать...

Впереді, – то біжить відьма,
На чотирьох скаче,
А за нею – Вельзевул, –
Як приріс неначе...

То вони робили глупость –
Визивали чорта...
Ви ж так, дітки, не робіть –
То Магія Чорна...”.

Повернулись і пішли
Дітки із Олегом.
А Дон-Жуан з дівчиною
Аж до ранку бєгал...


PS:Написано в липні 1992 року експромтом за одну ніч після “філософських бесід” з Юркою, Валіком і Сашкою, і їм присвячено.
Декілька разів виконувалося під гітару в “вузьких компаніях” під регіт слухачів. Зроблено запис на магнітофон в гітарному варіанті.
Юра під текст пісень зробив фонограму, але в «естрадному варіанті» ми цю задумку так і не втілили.

ПІСНЯ ТРЕТЯ:
ПРИКЛЮЧЕНІЯ ТЕРМІНАТОРА,
ДОН-ЖУАНА, КЛОД-ВАНДАМА
І БРУСЛІ В ПЛЕНІ КАНІБАЛІВ

Раз, проснувшись у неділю,
Закінчивши позіхать,
Захотіли хлопці в Київ
Промотнуться погулять.

Є в Вандала мотоцикла,
Класа “Minsk & Trи boltи” –
Три кілометри він їде,
Два – приходиться тягти.

Одне колесо від “Дона”,
Другий скат від “Жигулєй”,
Важить він чотири тони,
Називається “Xarlei”.

Може робить на бензіні,
Може робить на пару,
На дровах, на керосині,
На воді і на жиру.

Мотор стоїть майже новий –
Списаний із “ЮМЗ”,
Замість камер – два гандони.
Всіх нас Юра довезе!

Але, перед тим, як їхать,
Треба мото обслужить:
Повний бак йому заправить
І колеса підкрутить.

Із бензином діло туге –
Нам Росія не дає,
Тож, прийдеться заправляти
Тим, що в кого зараз є.

Трохи сала покришили,
Юра свій носок запхав,
Все соляркой покропили,
Ну а Валік – ще й насцяв.

Бак швиденько закрутили,–
Щоб не нюхать те пальне.
“No smoking” приліпили,–
Бо, не дай Бог, довбоне.

Приоділись, причесались:
Термінатор поголивсь,
Бруслі випив пару стопок,
Дон–Жуан пішов підмивсь.

Взяли хлопці із собою
Бражки з вітаміном “D”,
А іще мішок гандонів
“Made in Ulan–Ude”.

Всі на мото повсідались:
Юра строго на рулю,
Дон–Жуан – між картірами,
Бруслі – в нього на х.. ногах.

Термінатор на багажнік
Взвалив свій огромний вєс.
“Xarlei” на козу піднявся
І за обрієм ісчез...

Той “Xarlei” був звір-машина, –
Жме 400 км..
Хлопці цокають зубами,
Вітер сільно в ліца дме.

Юра ще добавив “газу” –
У моторі щось “хрусь–хрясь”:
Перднув мот чотири рази
Й над дорогою піднявсь.
 
Наче юні космонавти
Хлопці сміло взмили вверх,
Тільки чулось над полями:
“Пук-пук-пук”
Та “Пердь-пердь-пердь”.

Висоти все набирають,
Хмари мимо миготять,
Вище – зорі пропливають,–
Красота... Мать-перемать!

Та, досягши епопея,
Зробив “Xarlei” два фінти,
І пішов він на сніженьє
Прямо в штопор з висоти...

Хлопці трохи покричали,
“Пердь” гучніше став за визг.
Термінатор дав команду:
“Дєсантіруємся вниз!!!

Розстібніть штани й рубашкі, –
Буде наче парашут!
Хоч, спочатку буде страшно,
Але то не в тому суть!..”.

Хлопці дружно відчепились.
Надулися їх штани.
Дружно за руки схопились –
Почали вони парить.

А “Xarlei” униз шубовснув
На вокзальний туалет –
Всі подумали: “Хтось пукнув...”,
Бо лайно – сім верст окрест...

Попаривши десь з годину,
І обпісявши себе,
Хлопці мужньо приземлились
Як спецназ із ДШБ.

Правда, Юра розбив носа,
Термінатор в лужу впав,
Бруслі вибив фіксу–зуба,
А Дон-Жуан член зламав.

Лежать хлопці і не дишуть,
Ждуть, що “Скора” їх найде.
Але, потім вони слишать:
Щось воно зовсім не те...

Хтось тупцює, завиває,
А хтось лупить в барабан.
“Мабуть в Києві бастують...” –
Так подумав Клод-Вандам.

Скосив вправо одне око:
“Боже!.. Господи прости!..”, -
Чорні голі люди скачуть
І щось виють, як хорти...

Поряд з ними чорні баби –
Ціцьки аж по самий пуп,
Щось белькочуть, завивають,
Щось показують і ждуть...

Юра все те як побачив, –
Скочив, і почав вищать!
Голі баби навалились
І давай його в’язать.

Хлопці теж відкрили очі
І, побачивши тих баб,
Підхопились – і тікати
Куди можна наугад.

Юру ж женщини забрали,
Зав’язавши очі й ніс,
На якусь арбу поклали
І повезли в темний ліс.

Привезли його в печеру,
Скинули біля вогню,
Камінюкой вхід заперли
І дали якихсь пілюль...

Хлопці ж втекли від погоні.
Термінатор їх зібрав,
Підбодрив трохи “пеньками”
І такую реч сказав:

“По усім оцим примєтам,
Що ми бачим навкруги,
Нас закинуло з орбіти
До первісних дикарів.

Якось далі воно буде.
Тільки – не переживать!
Канібали Юру вкрали –
Треба його виручать!”...

PS: Не закінчено. Написано на полі за селом Забілоччям під час пасіння корів разом з Валіком 30 травня 1994 року. Під гітару взагалі не виконувалося, тільки було прочитано безпосереднім героям цієї пісні.