Не опускають голови,
коли вітрила рвуться вгору,
а перса оголяє море,
де подих чайкою - лови.
На пірсах бісер кораблів
розгублює себе хвилево,
де сіль у шатах кришталевих
заходить за борти без слів.
Стенають плечі небеса -
з них ночі спало запинало,
воно безнебне - тінню стало.
Злий вітер хвилі покусав
і свище хвищею чимдуж.
"Палундра!" вирвалось зусюди,
щурині ниточки посудин
забились в капілярах душ.
Не опускають голови,
цілують оберіг хрестатий,
червона - кожноденна дата,
життя ж бо дихає - лови.
24 Червня 2008
Погляд у море
© Copyright: Юрий Лазирко, 2008
Свидетельство о публикации №108062403614
Свидетельство о публикации №108062403614
Рецензии
Автора потягло до моря - це значить, що літо (з усіма римами) у повному своєму праві на метафори. Злий вітер кусається - і це добре, а от до інших позицій потрібен перекладач - настільки глибоко слова приховують суть.
Юр, щось заскладно, як на мене, такого наметафорував, що без півлітри не розметафорю. Ловила, але не впіймала.
Кінець цікавий, а середина провалюється.
Ніжно - ЛР.
Леся Романчук 24.06.2008 22:53 • Заявить о нарушении
Юр, щось заскладно, як на мене, такого наметафорував, що без півлітри не розметафорю. Ловила, але не впіймала.
Кінець цікавий, а середина провалюється.
Ніжно - ЛР.
Леся Романчук 24.06.2008 22:53 • Заявить о нарушении
Ле`,
І що робити з тим проваллям - діставати пів-літру чи коша?
А ще мо` бути такий варіант:
Не опускають голови,
коли вітрила рвуться вгору,
а перса оголяє море,
де подих чайкою - лови.
На пірсах бісер кораблів
розгублює себе хвилево,
де сіль у шатах кришталевих
заходить за борти без слів.
Стенають плечі небеса -
з них ночі спало запинало,
воно безнебне - тінню стало.
Злий вітер хвилі покусав
і свище хвищею чимдуж.
"Палундра!" вирвалось зусюди,
щурині ниточки посудин
забились в капілярах душ.
Не опускають голови,
цілують оберіг хрестатий,
червона - кожноденна дата,
життя ж бо дихає - лови.
Юрий Лазирко 24.06.2008 23:12 Заявить о нарушении
І що робити з тим проваллям - діставати пів-літру чи коша?
А ще мо` бути такий варіант:
Не опускають голови,
коли вітрила рвуться вгору,
а перса оголяє море,
де подих чайкою - лови.
На пірсах бісер кораблів
розгублює себе хвилево,
де сіль у шатах кришталевих
заходить за борти без слів.
Стенають плечі небеса -
з них ночі спало запинало,
воно безнебне - тінню стало.
Злий вітер хвилі покусав
і свище хвищею чимдуж.
"Палундра!" вирвалось зусюди,
щурині ниточки посудин
забились в капілярах душ.
Не опускають голови,
цілують оберіг хрестатий,
червона - кожноденна дата,
життя ж бо дихає - лови.
Юрий Лазирко 24.06.2008 23:12 Заявить о нарушении