Менi в долоню стукало дитя

Мені в долоню стукало дитя,
Воно мені давало знак: Я є!
О Господи! Благослови життям
Оте створіння крихітне твоє.

Бо така у мене робота,
Любити ваших майбутніх мам
І у їхніх круглих животиків
Стетоскопом запитувать: як ви там?

Мені в долоню стукало дитя...

Як ви там, малесенькі, чуєте?
Як ти там, ангелятко безкриле?
А у відповідь раптом: «Рятуйте!
Моя мама мене розлюбила!

Вона більше мене не хоче.
Ні, вони мене більше не хочуть.
А у мене блакитні очі.
Ви скажіть їй, я — син, я — хлопчик.

Я на старість її догляну,
Буду добрим, ніжним, уважним,
Я — ваш син. І мене не стане?
Мені страшно, матусю, страшно.»

Мені в долоню стукало дитя...

Хоч воно й не театр, а драма.
Що я можу сказати жінці,
Що передумала стати мамою,
А намірилась стати вбивцею.

Що їй Бог? Вони з Богом на ти.
Що їй люди — лиш свідки злочину.
Що я можу — лиш вірші. Прости
Нас усіх, ненароджений хлопчику.

Мені в долоню ще стукало дитя...