як тихо... ніч... стоїш біля вікна
така зваблива і така тендітна...
а ніч травнева, ніч така п’янка,
втрачає голову нестримно, непомітно
обранець твій. даруй йому полон!
втопи його у пристрастному морі!
сріблясте світло ллється із вікон
на темнім небі - недосяжні зорі...
їм байдуже до вас, а вам - до них:
тепер і тут єднаються в коханні
вона - ще дівчина. і він - давно не з тих,
хто прокидається самотнім на світанні.
свічки горять - роздмуханість тепла
і на стіні тремтить жовтаве світло,
а серце... в ньому ніби розквіла
червона дивовижно-гарна квітка!
ці ніжні доторки, мереживо зі слів,
таємним блиском променяться очі...
"яке це диво - я тебе зустрів!" -
"з тобою, любий, завжди бути хочу!"
вони щасливі, це - нова сім’я.
несказане лишилось в таємниці:
це - наш секрет. його дізнаюсь я,
поглянувши тобі в самі зінниці...
кохання
© Copyright: Мирослава Данканич, 2008
Свидетельство о публикации №108061702988
Свидетельство о публикации №108061702988
Рецензии