І як би хотілося вміти пробачити схожість,
І як би закрапати очі холодним дощем,
А втішити відчай, жбурнути в безодню «не хочу»,
Зім’яти свій біль і сховати журбу під плащем.
І як би зламати прозорість розвіяних буднів,
І як би закрити від світу затяганий сум,
Навчитись не чути, відкинути зморщений сумнів,
І знати, що може не бути і крихти часу.
І як би хотілось розтанути з снігом зимовим,
І як би хотілося з вітром упасти в туман…
І як би хотілося жити… Та знову і знову
Руйнується скеля… Зникає в нікуди зима…
23.03.2007.
Як би...
© Copyright: Яна Бояринова, 2008
Свидетельство о публикации №108061702205
Свидетельство о публикации №108061702205
Рецензии