Видих строфою
паперу цнота відцвіла в чорнилі.
Тихіше тиші, під нічним конвоєм
вели думки пегасів біло-крилих.
Де двоєдине "між" палало в скрусі,
світилося, мов бідність від обносків -
там гріх зігрів у спогадах спокусу,
у шкіру гусячу вбирався лоскіт.
Розсипався годинник, мов Сахара,
бо час набрати пам`ять, наче воду
у горб верблюжий. З чарами мольфара -
оазою піскам навожу вроду.
Думкам-вітрам немає переводу,
всі пелюстки розвіяні та милі.
Ловлю у кожнім зайвім слові подив
та відганяю світ за очі - милі.
До вікон темінь треться, наче кішка,
її годує сяйвом місяць ситий.
Пегаси - вільні, а дорога - пішки
веде туди, де пролітали миті
і кликали під клекіт за собою,
гніздилися на небі у притворі.
Тебе на світ я видихав строфою,
щоби в падінні завмирали зорі.
3 Червня 2008
Свидетельство о публикации №108061400328
Зорі завмерли в падінні і слухають твої вірші.
Пегаси - вільні? Можна одного напрокат? А то мій кудись полетів, ледащо, певно, до лошиць.
Ой, класний віршик є в Івана Потія:
"У мене під вікном
Пегас пасеться. І уже линяє"
Класно, правда?
Леся із сузір'я Лева.
Леся Романчук 03.07.2008 10:36 Заявить о нарушении