Таке звичайне життя. Передмова до друго частини

Чернiвцi

У барвистiм сонячнiм вiнцi,
У бузку i яблуневих квiтах
Лагiднi травневi Чернiвцi...
Вас шукаю у газетних звiтах...
Мiсто, подароване менi
Долею на всi лiта натхненнi...
Тi святковi радiснi вогнi,
Голоси сердечнi i пicеннi…

Чернiвцями вздовж i поперек
Крокував, щоб краще пам’ятати...
Втомлений вертався на порiг,
Де мене стрiчали батько й мати....
Незабутнi, щедрi на любов
Чернiвцi – моi дитячi мрiї…
Як ранiше, так i нинi, знов --
Спiльнi сподiвання i подiї...

I Нагiрна, де була вона --
Надихаюча, щаслива школа,
Де дивилась вчителька з вiкна
На мене, що йшов у клас спроквола...
I коли мене наприкiнцi
Запитають про моє бажання:
-- Дайте завiтати в Чернiвцi,
Де моє дитинство i кохання...

* * *

Новi склада поет рядки
Про мене – з вечора до ранку.
Зiрки, лелеки, пелюстки...
Немов сорочку-вишиванку –

У хрестик – за рядком рядок,
Червоне з чорним – як у пiснi –
Моїх життєвих перемог
Й поразок наслiдки непрiснi.

Продовжую йому в листах
Оповiдать, як доля склалась,
Щоб у поэмi прочитать...
Вiршована – мов уквiтчалась.

Вiн пригадає щось своє –
Для хлопця-школяра важливе –
I до поеми додає...
А серце в нього надвразливе.

Свiт луснув. Трiщина пройшла
Крiзь серце. Спiвчувай поэту.
Сувора доля повела
У мандри... Втiм, весь сенс сюжету –

Моє вiдобразить життя,
Поэтове – для контрапункту –
Зiзначити перепуття –
I запустити катапульту –

Нехай летять, летять рядки –
Я щось важливе пригадаю
В листi поету залюбки...
Неупереджений, вiтаю,

Читаче. Дякую за те,
Що зацiкавився моєю
Простою долею... Просте
Життя, тремтливе, як лiлею

Ще трохи далi пронесу...
Даровану Всевишнiм душу
Постом й молитвою спасу...
Продовжувати повiсть мушу...