Коли... губи... тремтяче

Коли Твої губи моїх доторкнуться тремтяче,
Коли впАде сонце, як м'ячик, у руки Твої,
Коли стануть "справді" мільйон несміливих "неначе",
Я піду з тобою, туди, де Ти скажеш, юначе...
Ми рАзом нап'Ємось з джерел золотої землі.

Ми бУдем співати, котити між нЕбами сонце.
І хвилями осінь черпатиме сили з весни.
І будуть летіти замріяні лебеді сонні
Із снів наяву в зачаровані нОчами сни.

Ми станем вітрАми, Ти вітер вплетеш мені в коси.
Від подиху нашого в гОрах тріщатимуть шви.
А ми будем вІяти, двоє бездумно босих,
Безмежно щасливих і аж непристойно живих...

Ми будемо плакати, і усміхатись крізь сльози
Промінчиком сонця у наших небес глибині.
Хай п'яні від щастя, в шаленому вітрі босі,
Напевно, ми будемо вічність: "відтОді" і "досі"
В розмові стихій, у далеких відгОмінках снів...

Коли Твої губи моїх доторкнуться тремтяче,
Коли впАде сонце, як м'ячик, у руки Твої,
Коли стануть "справді" мільйон несміливих "неначе",
Я піду з тобою, туди, де Ти скажеш, юначе...
Ми рАзом нап'Ємось з джерел золотої землі.

28.05.2008р.