Серпень

Серпневі дні останнії,
в печалі ви розтанули.
Ви серденько розкраяли,
забрали від Коханої.

Дощами ви заплакали,
вітрами ви завітрили,
застукотіли краплями
і захитали вітами.

Де ви Її залишили,
мою Любов Останнюю?
Де Янголятко ніжнеє,
єдине і жадане?..

В якій землі знедоленій:
де, за лісами – долами,
де, за полями голими,
Любов моя захована?..

В далекім замку кам’янім,
за стінами високими,
на зачарованій горі,
над урвищем глибоким.

Там стереже її Закон,
і Звичаї і Люди,
і всі твердять там в унісон:
“…Твоєю?.. Ні!.. Не буде!!!”.

Під хмари ринусь, і злечу,
призрівши заборони!…
Цепи порву, які печуть,
в які я був закований.

І викраду від всіх! Хай б’ють
на сполох, чтуть Закони…
Кохану Зіроньку мою
я не віддам нікому.

Загину сам, а не віддам,
не вирву свого серця!
Чому усім розумним вам
Любов гріхом здається.

Чом ваші чорнії вуста
її так судять строго?..
Любов не гріх. Любов свята!
Люба любов від Бога!

Не смійте ніжність чобітьми
брудними затоптати!
Чому між вами, між людьми
за щастя треба стратить!..

Моя Коханая, чекай,
я прилечу до Тебе.
І хай клянуть мене… Нехай!
Ми вінчані на небі!

Мине розлука і печаль,
пройдуть роки і люди…
Моя Коханая, чекай!
Все буде! Все ще буде…

І буде день у нас. І ніч…
Де нам ніхто не треба…
В ту ніч Тебе я пригорну
і не пущу від себе!

31 серпня –10 вересня 2001 р.
Київ.