Пам’ятаєш, колись, під міфічнім небом
Ми збирали золоті яблука,
Що погрожували нам війною.
Ми гуляли між закоханих в себе дерев,
Що грали на арфах гілок.
Пам’ятаєш колискові?
Ті, що після них не прокидаються?
Пам’ятаєш, як сіре каміння
Вигравало на сонці кольорами
святкових метеликів?
А річка, знімала з грудей
дорогоцінну пектораль,
Що тепер лише голлограма у музеї?!
Пам’ять и досі дихає вічністю...
безсмертя
© Copyright: Ольга Семенцова, 2008
Свидетельство о публикации №108060500300
Свидетельство о публикации №108060500300
Рецензии