Рiка Полин

Ріка Полин
Тече в моєму Ірії.
Вона гірка.
На дні її –
       замулені скалочки сердець.
По обидва береги
       лежать
       пусті пляшки,
       тобто,
       пусті душі.
Буває,
на берегах Полину
       зустрічаються люди,
       порізані словами
       і
       побиті мовчанням.
Я народжую
       перше і друге.
Інколи,
       ріка Полин
капає на землю слізьми,
пронизуючи,
Чорнобільські атмосфери.
Люди беруть парасольки.
Вони завжди
закриваються парасольками
       від чужих сліз.
Коли Полин припиняє рух,
       час зупиняється
і душі
       нічого не лікує.
В кушерях
       вештаються
жабенята з музичними скриньками.
Їх не турбують соціалістичні гасла
       і
рух їжачків з помаранчами
       на червоне світло.
Жабенята білі.
Ріка Полин – гарна,
       як жінка в стражданні,
       але
       лицемірна,
як чоловік вперше.
       Спокійна,
як дитина ніколи.
До ріки Полин
прилітають бджоли
невизначеної народності.
Вони певні,
       що ложка меду,
       в бочуі дьогтю –
       на краще.
На берегах Полину
       ростуть берези,
       між гілками яких,
       зникають
Чеширські посмішки.
       А ось
Чеширські кішені,
       чомусь,
       не зникають!
Так склалося.
Ріка Полин
       тече
сто років самотності
       і
шість років незалежності.
Час від часу,
       хтось,
піднімає із дна
       маленькі Титаніки
       і
приватизує їх.
Буває,
       ріка Полин
       купує квиток
       і
перетікає у інший Ірій,
де здає себе в аренду морфлоту,
       який,
виловлює з неї
       всю силу,
       тобто,
       всю рибу.
Тоді Полин перетікає назад,
де поглинає любов
       і
вертає пусті душі,
       тобто,
       пусті пляшки.
 Є люди,
яким не подобається мій Ірій
       і
ріка Полин
       але,
на стовпчику,
       що стоїть
       на початку,
написано:
«Приватна власність»