Сергей Жадан. Я вспоминаю голоса...

Я вспоминаю голоса,
вокзал, сплетение предметов,
а темнота уже росла
среди пекарен и буфетов,

И солнце, словно апельсин,
стекало соком по одежде
или сгорало, как бензин,
садясь вокзальных башен между.

И стайки девок и гуляк,
вдохнув прогорклый этот запах,
делили сахар и табак,
как будто воры на этапе.

И на сидениях алкаш
шинель подсовывал под плечи,
и тучи плыли на Сиваш
вдоль заблестевших теплых речек.

Я поглядел по сторонам.
Средь громыханья и покоя
сказать мне захотелось вам,
хоть вас и не было со мною:

что все пройдет и в этом соль,
что случай так бывает краток,
тюльпаном черным алкоголь
уже цветет между лопаток,

что всех, кто шел на полотно
сцеплять товарные в тумане,
обходчики, разлив вино,
на сортировочной помянут,

что в миг, когда я сам уйду
за брызгами ночных приливов,
они обрушат пустоту
сигналами локомотивов,

и что почтовых багажи
улягутся в холодных залах,
краснея остро, как ножи,
как перец,
как смола на шпалах.

С украинского



***
Я пам’ятаю голоси,
Станційне плетиво предметів,
і сутінки, які росли
поміж пекарень і буфетів.

І сонце соком із цитрин
розмащувалось по одежі,
випалюючись, як бензин,
ховалось за вокзальні вежі.

Й відчувши цей прогірклий смак,
нічні коханки і мисливці
ділили цукор і табак,
немов вори на пересилці.

І підшивав старий торчок
з шинелі зрізані нашивки,
і теплі хмари вздовж річок
пливли на кримські перешийки
 
І озирнувшися нараз
посеред тиші і огрому,
я пригадав раптово вас
і говорив собі самому,

що в цьому остиганні доль
усе вирішує випадок,
що чорна квітка алкоголь
вам виростає між лопаток,

що кожного, хто стереже
в цій тиші потяги товарні,
по смерті пом’януть лише
колійники на сортувальній,

що в мить, коли я відійду
за бризками нічних припливів,
вони оглушать пустоту
сигналами локомотивів,

і що поштові багажі
лежатимуть в станційних залах,
криваві й гострі,
як ножі,
як перець,
як смола на шпалах.