Украинские стихи из сборника Исход в Землю Обитова

Із збірки "Вихід у землю обітованну"



Ти прагнеш чисто Людських стосунків

Так Що ж то за стосунки такі?

А чи розумів тебе коли чоловік який без слів і запитань?

А чи читала коли думки мої, жінка яка?

Можливо...

Та мені не відкрила себе...

Не досконалий бо ж я...

І сотворено ж бо їх На Подобу

Чоловіком і Жінкою Сотворено

Їх Людиною сотворено Їх

Бо тіло одне...

Коли стосунки Людські між ними...

 

Один бо ж очима іншого бачить

Вона ж бо відчуває обранця свого

Краще ніж він сам себе відчуває

Тож кориться йому

Бо всі думки його відає...

 

05,06,2000 Зэлэный Иван

 

В грудях б’єтьться, серденько, каменем,

Розбиває, всі ребра, легінів,

Воно просить, нестримним ,стукотом,

Відпусти мене!...

До коханої...

 

Хай візьме мене, в руки, лагідні,

Обітре мене, чистим, поглядом,

Хай розстелить пустелю, білую...

Щоб шукав я, слідами, з росами...

Хай промовить серденько, шепотом...

Ти шукай диво-стежку, єдиную...

Не топчи білий сніг, кроками...

Не лаштуй білу кліть...

Птахові...

Хай парить в небесах, високо...

Ти розкопуй криницю, чистую...

Ти втамуй свою спрагу...

Поглядом...

Щоб зайнявся вогонь...

З попелу...

 

07,03,2001   Зэлэный Иван

 

Рись Всеосяжна...

Ввійди у голову мою...

Руками розшматуй все підреберря...

І в серці Муками Любові...

Зв’язни путами Чарівного Єства...

Ти Причаруй і спутай крила мої...

Щоб Не Літав я Преріями Небосхилу...

І На Пасовище Любові не виводь...

Боки ж мої від струпів не присохли...

 

О Небо Шлях...

Небесних...

Зорепад...

У Очі Мої...

Невгамовний...

Спаліть!...

Спаліть мене до тла...

Зола Пустелі...

Де лиш Двоє...

Торкають п’яно ті уста...

Котрі Їм дозволяють Зорі...

О не скарай Нас у Безодні

У Чорній Бездні Забуття...

Де полишають без Любові...

 

Любов не кров...

Любов Єлей...

в Крові...

Христа...

Що ніс свій Хрест...

Голгофу кров’ю Окропивши...

І той Єлей вознісся...

У Любові

Любові Зір...

Що в Небесах...

Де В Небесах...

Спалахують Над-Нові...

       

18,09,2003  Зэлэный Иван

 

 

 

Життя - суцільні стежки

Які є зіткані з примар...

Це Світло є і Тінь

Це Тінь і Світло є

Та часом огортає душу Невимовний Морок

Це Ніч Безтямної Душі...

Котра відкривши очі...

Запитає в Ночі...

Скажи мені...

Де я і що зі мною Ніченько моя...

 

А Ніч тихонечко говорить:

Ти очі в Небо підніми

І руки у Говінні доторкни

Ти бачиш в Небі Місяць Світить

То ж Місяць є і є Земля

А Ти не спиш...

З тобою лиш...

Улюблена твоя...

Як кішка душеньку скребе

Мов лезо від ножа...

І каже кішечка тобі

Люби вже

Або вмри

Нащо Тобі Таке життя

 

16,09,2003   Зэлэный Иван

 

Два колеса,

Вони крутилися кожне відносно власної осі.

Та коли одне полишили без опори,

А друге зупинили —

Перше крутилося у тому ж напрямку,

Допоки не зупинилось і його серце.

Хтось замислився, і підійшов,

Крутячи клеса руками, мислячи:

 „чому!...Чому!!!“

Та колесо Що Згасло

Завжди крутилось не в її площині...

 

03,08,2000 Иван Зэлэный

 

Так проходить Весна...

Приходить нестерпна спрага жовтої пустелі Любові...

Плине час...

Зів’яле листя бажань,

припорошує сиві скроні досвіду...

 

Воно шурхотітиме під безцільними кроками моїх спогадів

Поки суцільний зорепад іскристих сніжинок

Не перетвориться у суцільне місиво

Сіруватого холодного харкотиння...

 

Я мікросхема застарілої програми Любові...

 

Пронизливий вітер підведе погляд у безкрайній простір Всесвіту...

Бо спогади зіткані з міріад краплинок думок синього Неба

Яке розкриває всю глибину Закону Всесвіту

Лиш тоді,

Коли єдина Зоря зайшла за обрій,

І не спалює тебе своїм промінням...

 

Лиш тоді осягаєш вертеп міріад далеких зірок...

Жодна з яких не належить тобі...

       

02,09, 2000   Зэлэный Иван

 

Вілончель моя

Що з синіми очима...

Співай...

Віола...

Тебе Я осягнути хочу...

       

Вілончель...

Свою...

Візьму на плечі...

Що поведе мене...

В Спокусу ночі...

Де ми кохатись будем...

До безтями...

 

Моя Віола...

Тебе одну

Я пригорну...

Душею ніжно...

Ти...

Вібрувати будеш...

І все ж...

Я трішечки кажу...

Неправди мила...

І Ти...

Належно це сприйми...

Мене не відштовхни...

Кохатиму сьогодні

Мій Інструмент

Гетеру ніжну...

Як Віолу ...

Що Звучала...

Цілу Ніч...

Чарівним голосом...

Грудним...

Як Вийшло Так...

Що Я...

       ...

Ти спи...

Нічого не кажи...

Відпочивай...

Віола Ніжна...

 

16,09,03   Зэлэный Иван

 

Жабкун кохає ніжну жабку

яка торкається стеблини

неначе птаха на жердині

що балансує щоб спізнати

не небуття, а лиш безсмерття...

 

Ось птах що так тріпоче прудко

крилом бажання в її грудях

вібрує музика

а далі

гарячий подих вуст солодких

що ублажає піднебіння

думок іскристих, в скреслих звуках

що нескінченно в неї льються...

І шепіт ніжно в вушко прагне

то спраглий Змій, він гінко в’ ється

бо прагне в сні її спалити

у ніч безвір’я

він бо знає

що день безсмерття

прийде швидко...

...коли прокинеться у муках

щоб скуштувати...

плід солодкий

що щастям зветься...

плід любові...

 

16.05.2002 Зэлэный Иван

 

 

Облінився кіт пухнатий

Вже не хоче навіть встати

І хвостом він не махає

Ковбаси він не бажає

 

Тільки вухом мовчки водить

Чи хазяйка не надходить

Щоб його на руки взяти

І хвоста йому ласкати

 

Біля нього киця ходить

Та вона йому не шкодить

Кота хоче спокусити

На веранду запросити

 

Свої вуса відвернув

І ліниво позіхнув

Може він би і піднявся

Але знову завагався

 

Так він пролежав до ранку

Потім знову до світанку
Так чотири дні лежав

А вже потім замурчав

 

17.07.2003 Зэлэный Иван

 

 

Промінчик Всесвіту...

Він Сверлить...

Безмежний Всесвіт...

А чому?...

 

Це Сущому відомо...

Щоб у кінці шляху Свого...

Осяяти Небесне Тіло...

 

Яке?...

 

Спитай у Сущого Яке?...

Знайомий з Ним...

Із Тілом Тим...

Що Жде Промінчика Свого...

Що Посилається від Нього...

Це Спалах Неземних Світів...

Що сховані у Ньому...

 

Зоря …

Вона…

Над-Нова...

Що Не Погасне Завтра...

Ні в Ночі...

І Не Втече…

І Буде Гріти Серце Твоє...

Все Твоє Життя...

І Холод Крижаний Проймати Буде...

Усе Твоє Єство...

Від Погляду Її Очей Чудових...

 

Коли Не Зрозумієш Слова...

 

Любов Моя...

Моя Зоря...

 

Та Сину...

Ти Дивись...

В Обійми Не Спіши...

Обійми у Зорі...

Вона Над-Нова...

Дивись - Згориш...

Як Аргонавт Ікар...

Який Направив Зореліт...

У Серце...

І Серденько Зорі Прошив...

 

І Де Ікар?...

Його Нема...

Згорів і Тьма...

Для Нього Згасла Та Зоря...

Розгнівалась Зоря...

Спалила Зореліт...

Той Саркофаг...

Що Труною Ікара Став...

Щоб Він Навколо Зірки Не Літав...

Щоб Не Смерділо Трупом...

 

В Пекельних Муках Він Страждав...

Коли Пощади Він благав...

І Пеклом Стало Все Життя...

Казали...

Пекло Невимовне з Ним...

Казали Потім Він Знайшов...

А Потім...

З Розуму Зійшов...

Суму узяв...

І в Світ пішов...

Та Лялька - Барбі Не Дурна...

Тепер Він Бомж...

І Всіх Питає...

А Що Таке любов???...

Її немає...

 

Та Сину Ти Скажи...

Хто Бачив СУЩОГО...

Хіба лиш Ті...

Що Вже представились...

Не При Житті...

 

Тож Думай Перше...

Ніж Знайдеш Свою Любов...

Жону...

 

16,09,2003   Зэлэный Иван
_____________________________________
Мои работы:

Живопись: