Реквием по-украински

Темрява з села відходить. А десь з окраїн чується стон.
Це є ранок на Великдень, та не дзвенить церковний дзвон.
Село в печалі, село в скорботі,
та… Празнують!
Ідуть до брами, щоранку, наче до роботи…
Нема в них пасок сьогодні, немає крашанок;
Бо все вже віддано совєтській владі.
Та вони несуть!... тільця своїх діточок,
І що діти вже не будуть мучитися, раді.

Ось мати несе маленького сина,
Іде колгоспниця, вмивається сльозами:
«Йванку, хлопчику, останняя була дитина…
О Боже праведний, коли ТАМ вже буду, з вами?»
В труну невелику його опустила,
Тихенько у яму поклала.
Та смерть вже голодна й її підхопила,
Подивилась на сина і впала…

Ніхто не закопував.
Уночі безумні від голоду люди,
А чи вже не люди – ніхто то не знав,
Як шакали накинулись. Та від застуди,
Від голоду і їх злий рок отут спіткав.

Село вимира. А росте десь за тином
Кладовище чорноє. Без краю уже.
І ніхто не наділить його скупим спомином,
І як проходитиме, вже ніхто не зітхне.

Пам’ятаймо! Як народ катували
Й нищили без вини і без слідства.
Як хліб і картоплю по селах забирали,
А людям нема куди було подіться.

Пам’ятаймо! Що вся індустрія
Зведена була на кістках українських
І що більшовицьке отеє правління
До смерті боялось люті народу,
       подвигів його ісполінських.

Пам’ятаймо!... Запалимо свічку.
Звернімось до інших й до себе.
Пам’ятаймо! Що ми – українці духом.
Пам’ятаймо жертв Голодомору,
Нагадаймо, що це недолік мільйонів сумлінь.
І нехай земля їм буде пухом,
І царство небеснеє.
Амінь…