далi буде

Неначе сонечко, що вже зо-зріло
моїх моліннь невгласне каяття
Ти сходиш долі, й забираєш... у надію-біло
Мов лист оцей
Мов тисячІ-життя
моєї... ласки
Мужности моєї
Кривавої спокути
Цноти й розпусти – при тобі – усе святе
Уп"явшись за мізинчик, златоусто
Я світу про кохання розповім:

Жила – була Баба, чого вона так звалася, незнає вже й Ніхто.
Я вчора оце з одним балакав. Так він каже - що то є якась велика Мати. Я ж памятаю з Лубенщини, що Баба – то така маленька-сухенька жіночка, яка сидить на колоді, коло хати і каже усякому перехожому: «Спасибіг»!

А сонечко заходить ув заброду
А сонечко заходить в за-за-за
Туди де Ірода , а навіть і не врода...
Відлуниться: нема, нема, нема
О, що ти свідку завтрашнього ранку
Підносиш тіло із-за забраннЯ
Я виглядів такую лОвку бранку
Й молюсь, аби спасИбоги мене...

Так - ми тварина, але відчув вселенськість нашої тваринності, і її божественність. Таке є у Мами і у Батька: спасибіг у кожному дотику. Доторкнувся саме так...

ІсхОдить... Розпач радіЄм зайнявсь.
Життя тріпоче в кожному промІнці
Триває серденько у най-пере-так-так
Й ховає шаблю пересмЕрть-кровИця
Але любовию закрию всебуття
Але утоплю щирісттю сльозиці
Всіх Іродів
І одведу дівицю
Од бід і вад
Од дум в недумний сад
Любови...

Тут, на Лубенщині, є моя земля. Щось, із кілька соток. Коли я прихиляюся до цієї абрикоси і вишні, і до горіха – я знаю, що я є...


далі - диво
далі длані долають невіру
під перстОньком такая принада
що псальмами - по плоті одрада
одглаголюється межи персАми
шепотінням
і біл-біло-садом
обджолЯються у Боговірш.


а ще й далі буде....

ой і спи, дитя, колишу тя
хоч ти ще не й веремї
та мені - у беремї, а-а-а...