Що я пив з цих ось губ?

Образ твій, що двоїться...
 
Розділений був,
чітко так...
       
На тоді...

І на зараз...

Що залишилося в зараз -
мене хвилювало...

Але...

...Тінню
безпам'ятною....

Ну, а...

Все те, що між нами було –
то здавалося –
все це
вже закрито навік
і помре разом з тілом.

Але...

Спробуй,
спробуй і ти!
 
вік безсоння і...
 
Блюз!

 - ти! –
 ти винна була –
 я хриплю
 – ти одна.
 
І стискаючись в осипі сколків колючих...
 
Розумію –
закляк, щоб вижити
викреслив із підсвідомості.

 ...На край світу тікав, і...
 
Спивався,
час
даремний
спаливши...

Але...

Спробуй, спробуй - і ти!
так, щоб виразно – зірки!
побачити зірки, і щоб...
Щоб вони запалили у мглі
цвіт очей твоіх місячний.

... Знову я чую слова
що звивалися в небо,
плескалися рибою
в чорнім затоні.

І як відблиски,
відблиски ті,
якнайлегші,
текли по губах.

Що я пив з цих ось губ?!
і, навіщо мені це,
навіщо?

...Шепочу, задихаючись,
ти!
опинилася права –
ми... Друг іншому дихали
деякийсь час,
рятувалися
іншому – друг...

 Ну, а після...
 
Все, що після –
це...
 
Дурощі передзимові!!!

світає.

І...
Ось вони,
ритми на знову,
заглушаючи блюз
молотками відбійними
рвуться крізь стіни,
 гуркотять переможно –
 - до-
 жи-ти,
 то-бі,
 до-
 лю-
 би-ти
 то-бі,
 до-тер-
 пііі!
 ти!!!
 
....І
от
так –
цілий день
шарудять в голові,
допомагаючи,
допомагаючи!
 
дожити,
дожити,
дожити,
до-
жжжити...



       * * *


Что я пил с этих губ?

       
Твой двоящийся образ
отчетливо так разделен был
на тогда и сейчас…
что осталось в сейчас волновало,
но тенью, беспамятной тенью…
а… что было меж нами –
казалось –
закрыто навек и умрет вместе с телом…
но, поди, ж ты!
бессонница…
блюз…
 - ты! –
была виновата – хриплю – ты одна…
и сжимаясь под осыпью колких осколков,
понимаю –
закляк, чтобы выжить,
вычеркивал из подсознанья…
убегал на край света,
спивался, сжигая,
бесполезное время…
 
Но, поди, ж ты!
отчетливо – звезды!
вижу звезды, они зажигались в глазах…
облик твой странноцветный луною в окне…
…и так явственно слышу слова,
что свивались в клубок, и плескались,
как рыбы в затоне…

…и как блики, легчайшие блики текли по губам…

Что я пил с этих губ?!
и, зачем мне все это, зачем?
…задыхаясь, шепчу, задыхаясь,
что ты оказалась права –
черновик моей жизни бездарен –
мы просто спасались,
мы какое-то время дышали друг другом,
а после…
все, что после –
предзимняя блажь.…

рассветает…

И вот они, новые ритмы,
заглушая мой блюз,
молотками отбойными
рвутся сквозь стены
и грохочут победно –
 - до-жить,
до-любить,
до-терпеть!
…и вот так – целый день,
помогая,
помогая,
дожить,
дожить,
дожить,
дожить…