Има Сумак перевод с украинского стихотворения Лины

Има Сумак

Когда-то жили инки, племя,
Которого уж больше нет.
Одним у стенки пулю в темя,
Другим тайком шла смерть во след.
Кого задобрили дарами,
Кому омыли кровью путь,
И храмы, лишь седые храмы
Крапивой заросли по грудь.
И только ветер, ветер, ветер,
И только солнце, солнце, сон...
Над тайной букв, скупых отметин,
На скалах диких, как бизон.
И город, ввинченный в могилы,
Гибрид валторны и кота
Натянут нервами тугими
На звук священного щита
Удар, ещё раз: ухнет глухо
В вертеп, где лишь чужак, урод.
Залитое асфальтом ухо
Не знает имени: народ.
Убийц потомки, толстосумы,
Священных рек ползущий пляж.
Как ты возникла Има Сумак?
В похабный этот камуфляж
Как проросли твои молитвы,
Напевы древнего жреца?
Иль племя, мёртвое для битвы,
Отмстило голосом певца?
Чтоб он сопрано, меццо, басом,
Немыслимых октав земных,
стонал, метался диким барсом,
не занимая нот ничьих.
Ему бы оперы величье
И пышный гимн чужих молитв
Но он, могуч, не обезличен,
Поёт о том, что кровь велит.
Пусть смертной неподвластно время,
Но в гимнах, что поёт, завет:
Бессмертно тужат инки, племя,
Которого уж больше нет.
Л.В.Костенко
(перевод с украинского
 Р.Кудров)
Іма Сумак

Було на світі плем’я – інки.
Було на світі – і нема.
Одних приставили до стінки,
А інших вбили крадькома.
Кого улещено дарами,
Кого утоплено в крові.
І тільки храми, древні храми
Стоять по груди в кропиві.
І тільки вітер, вітер, вітер…
І тільки сонце, сонце, сон…
Над нерозгаданістю літер
На скелі дикій, як бізон.
І місто, вгвинчене в могили,
Гібрид валторни і кота,
Напнеться нервами тугими
На звук священного щита.
Удар. І ще раз. Бевхне глухо
В кубло чужинців і заброд.
Асфальтами залите вухо
Не знає імені: Народ.
Нащадки вбивць і товстосуми,
Священних рік повзучий пляж…
Ти де взялася, Іма Сумак?!
В оцей блюзнірський камуфляж
Як проросли твої молитви,
Той клекіт древнього жерця?
Чи плем’я, знищене для битви,
Помстилось голосом співця? –
Щоб він сопрано, меццо, басом
Усіх немислимих октав
Ячав, метався диким барсом
І нот ні в кого не питав!
Йому під силу велич опер,
Врочистий гімн чужих молитв.
А він, могутній, чинить опір,
Співає те, що кров велить!
Співає гімни смертна жінка.
А в ній – чи знає і сама? –
Безсмертно тужить плем’я – інки.
Те плем’я, котрого нема.
Л.В.Костенко