Замрійсь, дівчино, доторком перстів.
Неправедністю почуттів замрійся…
Воздай собі! – в нарочності нагій
Самою правдою. Й сльозі довірся!
І поцілункові не стане навіть Неба,
А Небові не стане каяття
За цвіт жасмину
І за цвіт: «Не треба…»,
За цвіт долонь, за цвіт: «не руш!»,
За цвіт очей…
За подих, за душі непевну мрію,
За крок!
… пророчить: « Азъ бћду воздамъ»
Й рушає долею в життєву веремію.
А там –
лиш доторком : спасенним – рай!
Київ, 2004
доторком перстiв
© Copyright: Иван Славко, 2008
Свидетельство о публикации №108043003952
Свидетельство о публикации №108043003952
Рецензии