Таке звичайне життя-3. Як я розшукала адресу поета

З Полiною Руснак дружу
Ще з Чернiвцiв. Вже пiвстрiччя.
Листуємося. Чи вдержу
У пам’ятi її обличчя

Тiєї давньої пори?
Ми з нею поруч працювали
Два роки... Може навiть три,
Натхненно учителювали.

А Лiдiя, її сестра
Бiблiотекаркою досi
Працює... Зором ще гостра.
I погляд на газетнiй глосi

Щось зупинило... Пiзнає
Щось у присвяченнi знайоме –
Iм’я та прiзвище моє...
На мить обличчя нерухоме...

А потiм – швидко до сестри...
Полiна також порадiла.
I за години двi чи три
Вже вiсточка вiд них злетiла...

В листi порада: написать
До мера Чернiвцiв з проханням
Адресу учня надiслать,
Що збiглося з моїм бажанням.

I, уявiть cобi, прийшла
В листi адреса електронна.
Вже далi – синовi дiла.
Борис списався – I запона

Нарештi впала... I тепер
Книжки читаю мого учня
I новий вiрш про мене...
       -- Сер,
Ця ситуацiя незручна:

Менi нiяково читать
Таке зворушливе й прекрасне,
Та доведеться вже звикать,
Що створено, то вже не згасне...

[b][i]Привiт вiд вчительки

Л. В. Парахонськiй
 
Фотокартка йшла аж з Феодосiї:
Мила вчителька, ще молода...
Чи мене пам’ятає там досi i
Чи щаслива була в тi лiта?–
 
У лiта, що промчалися птахами –
I як наслiдок – кiлька рядкiв...
Я шукав би себе мiж невдахами,
Але вчасно привiт прилетiв...
 
Подарунком ялинковим з лантушка --,
Кiлька слiв дорогого листа...
Незабутнє обличчя i посмiшка,
В кожнiй рисi -- сама доброта.
 
Поринав у печалi декадами
Вдалинi вiд сердечних людей.
А вiднинi вiд долi чекатиму,
I надалi щасливих вicтей…[/i][/b]