Он почтальоном был в Амстердаме...

***

Он почтальоном был в Амстердаме,
слушал аббу, сидел на траме,
ночью порно смотрел в тишине.
И друзья - алкаши-радикалы -
говорили: "Мы все провтыкали,
мы здесь по уши все в говне.

Сплошь в стране мудаки и стагнация,
продажные левые, сгнившая нация.
Как мы держимся на плаву?
Правят Евросоюзом уроды.
Они врут нам - "Свобода, свобода",
а нормальную ты не купишь траву.

Но есть на Востоке страна,
в целом мире такая одна -
в ней солнце свободы льет свет с высоты
и братство людское еще не забыто.
Попробуй наладить каналы сбыта.
Время культурные строить мосты!

Радость сошла в ней на каждую хату.
Церкви московского патриархата,
порчу снимая, славят в ней джа.
Весь оборот финансов и груза
там контролируется профсоюзом,
песней встречает колхоза межа.

Люди абсентом там лечат простуду,
и дьяволицы в мини повсюду,
в горле скрывая влажную тьму,
сделают все тебе без обманки.
Ну-ка, чувак, привези нам афганки", -
так повторяли они ему.

Так он ступил на странную трассу -
авиалиниями Донбасса -
где на завтрак - только бухло.
И, цыганские чувствуя гены,
вылетел за пределы Шенгена,
все оставив внизу под крылом.

И ступив на землю в Донецке,
где должны понимать по-немецки,
как он думал (в сущности, зря),
он прибился к одной странной паре -
друг на форде и друг на кумаре.
В небе ясно светила заря.

И водитель сказал: "Слушай, зёма,
чувствуй сразу себя, как дома -
тут друзья, ну, ты видишь и сам.
Ты здесь в землях обетованных,
едем с нами в Стаханов, там плана
хватит, парень, на весь Амстердам."

Гнался месяц за ними, как птица.
И боялась душа заблудиться
средь снегов. Начинался февраль.
Грозно тлели вокруг терриконы,
шли через Украину циклоны,
и тонула в сумерках даль.

На сорок шестом километре
машина застыла в злой круговерти,
тьма их окутала илом густым.
Водитель сказал ему: "Йохан, братишка,
всем нам по ходу, выходит, крышка,
так что молись растаманским святым"

Смерзлось горючее, рядом - ни крова.
Смерть подошла от причалов Азова,
демон печали над ними летал.
Выпив дезодорант, чтоб согреться,
он все звонил и надеялся в сердце,
но телефон лишь одно отвечал:

"В данный момент абонент недоступен.
Время пришло - не толки воду в ступе.
Жить - это будто тонуть средь реки.
Смерть - она каждого ждет когда-то.
Просто меняется оператор
и все входящие гаснут звонки."



С украинского перевел Андрей Пустогаров

из цикла "Эфиопия" (2008)



+ + +


Він був листоношею в Амстердамі,
слухав аббу, сидів на трамі,
дивився порно у вихідні.
Друзі його, пияки-радикали,
говорили: „Ми все провтикали,
ми, можна сказати, по вуха в лайні.

В країні стагнація і мудацтво,
лібералізм і продажне лівацтво,
і неясно, що нас трима на плаву.
Євросоюзом керує сволота.
Вони говорять – „Свобода, свобода”,
а піди-но, купи нормальну траву.

Але на Сході ще є країна,
вона сьогодні, можливо, єдина,
де сонце свободи не встигло зайти.
Де вірять в людину – вільну, розкуту.
Спробуй пробити канали збуту,
давай наведемо культурні мости!

Там втіха сходить на кожну хату.
Церкви московського патріархату
знімають вроки і славлять джа.
Мануфактура та інші крами
там контролюються профспілками,
і співом ясніє колгоспна межа!

Там п’ють абсент при застудній хворобі.
Там демони у жіночій подобі,
сховавши в горлі темну пітьму,
сповнять усяку твою забаганку.
Давай, чувак – привези афганку!” –
повторювали вони йому.

І він ступив на цю дивну трасу.
Авіалініями Донбасу,
де на сніданок – лише бухло,
мріючи про країну шалену,
він вилетів за кордони шенгену,
лишивши все, що в нього було.

Ступивши на землю в місті Донецьку,
з усіх іноземних знаючи грецьку,
котру тут нібито знали всі,
він трапив до рук дивовижній парі –
водій на форді й друг на кумарі.
І сяяли зорі у всій красі.

Водій сказав: „Все нормально, зьома,
давай, почувайся у нас, як вдома,
тут друзі навколо, бачиш і сам.
Ти трапив на землю обітовану.
Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
що вистачить на весь Амстердам!”

Був простір вечірньою сутінню скутий.
Стояла зима. Починався лютий.
І місяць за ними гнався, як птах.
Тривожно світилися терикони,
на Україну ішли циклони,
й душі тонули в глибоких снігах.

На сорок п’ятому кілометрі
вони застигли в злій круговерті,
і тьма огорнула їх мулом густим.
Водій промовив: „Йохан, братішка,
по ходу, виходить, усім нам кришка,
молися своїм растаманським святим!”

Замерзло пальне і стихала мова.
Смерть надійшла із портів, з Азова,
і демон смутку над ними літав.
Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
він намагався комусь дозвонитись,
але телефон йому відповідав:

„На даний момент абонент недоступний.
Життя – процес взагалі підступний,
так ніби тонеш серед ріки.
Смерть твоя – невелика втрата,
просто змінюється оператор,
й повільно зникають вхідні дзвінки”.