В ритме вальса...

Пусть на фоне дождя нам играет мелодия вальса
Барабаня по листьям промокшим, трезвоном стуча.
Я - то знаю весна, как обычно пора ренессанса,
Но бывает в природе иначе, порой сгоряча…

И пусть волосы, как и одежда, промокли до нитки,
Но вдыхая прохладу, так хочется снова кружить…
И на лицах у нас не прощанье, а счастья улыбки,
Даже если нам завтра по-своему каждому жить.

Даже если сегодняшний день будет все же последний,
Мы в глубинах сердец, или где-то у кромки души,
Может, кажется нам, или всё же услышим весенний
Голос – знаешь, всё будет ещё, подожди, не спеши…

И так хочется верить, пусть даже подобным предлогом,
Пусть покажется это наивным и глупым сейчас,
Но всё дышит любовь под готовой статьёй с некрологом,
В такт весеннему вальсу проносится – раз-два-три, раз…

И пускай завтра будет всё так, как должно быть, но завтра…
А сегодня мы кружимся в танце, что полон любви.
Ну, а капли дождя добавляют нам только азарта
Раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три…

///

Під падіння дощу нехай грає мелодія вальсу,
Дощ по листях бринить, барабанить, вигукує нас.
Я це знаю, весна, зазвичай, то пора ренесансу,
Та в природі буває інакше, із часу на час.

І промокли нехай вже волосся та одяг, до нитки,
Прохолоду вдихнув все ж так хочеться руху в танку,
На обличчях у нас не прощання, а радість, нізвідки,
Навіть завтра якщо кожен житиме долю свою.

Та якщо навіть день що сьогодні і буде останній,
Ми в глибинах сердець, або десь біля краю душі,
Може здатися нам, та почуємо голос весняний,
Та він каже чекай, все ще буде, чекай, не спіши.

І так віриться в це, і чи серце засудить суворо,
Хоч здається нехай на довіру це легким в цей час,
Але дихає все ж ще любов під статей з некрологом,
В такт весняному вальсу проноситься – раз-два-три, раз…

Завтра буде все так, як то буде, нехай, та то завтра.
А сьогодні танок нас кружляє в осінній листві,
Ну, а краплі дощу додають йому тільки азарту,
Раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три...