Коли душа, мов одяг затісна,
І все моє не лізе по кишенях,
То, певно, вже, то дійсно вже – весна
З цілунком неба у зелених жменях.
І вже неначе квітне щось таке
Всередині, в моїй підземці власній,
Де світло п’яно-дивне і легке,
Отам, воно в окличній формі, власне,
Сидить і ніжність генерує знов.
Коли душа мов одяг затiсна
© Copyright: Катарина Рода, 2008
Свидетельство о публикации №108042303545
Свидетельство о публикации №108042303545
Рецензии